Рефлексія воєнного часу

Коли очікування неочікувано збігаються з реальністю

З самого дитинства я чомусь вибрав як одну з ключових своїх установок "Сподівайся на краще, готуйся до гіршого". Сам до пуття не знаю, чому, але я приймав дуже близько до серця людські трагедії, про які чув від рідних та знайомих, а також ті, що зображалися у кіно чи описувалися у книгах. Дивлячись на дорослих знизу вгору, я жахався тому, наскільки спокійно вони могли ставитися до речей, які шокували мій дитячий мозок. Я вирішив, що, мабуть, у життя кожної людини раніше чи пізніше приходить якийсь біль і, не бачивши можливості від цього втекти, я міг тільки розмірковувати про те, як реагуватиму на такі ситуації.

Я пам'ятаю, що ще в школі почав тягтися до темних історій, сприймаючи це як таке собі випробування, яке має мене внутрішньо загартувати. Це відбувалося як у читанні книжок, так і в реальності. Я ніби постійно шукав ситуації, які могли перевірити мою психіку на стійкість. В результаті я і сам почав складати такі історії намагаючись якнайглибше пірнути в пітьму і зрозуміти її природу. Гаррі Поттер був не єдиною і навіть далеко не головною сагою, яка на мене вплинула, але до неї я найчастіше подумки повертаюся. Бо для мене це саме та історія, яка вміло грає на контрастах між невинною казкою та суворою реальністю. Авторка побудувала для нас барвистий та дружній світ, а потім показала, як цей світ може виглядати у вогні.

Дочитавши "Дари смерті", я обзавівся амбіцією зробити щось подібне. Проте, мої фантазії бігли сильно попереду моїх письменницьких навичок, тож для того, щоб такий унікальний всесвіт дозрів у мене в голові, пішло чимало років. За цей час я кілька разів змінював уявлення про те, що я хочу писати, як я хочу це робити і чи хочу взагалі. Я знаходив усе похмуріші твори і щоразу думав: "Цікаво, чи є щось, що могло б злякати мене ще сильніше?"

Зрештою, я виростив персонажів, яких хотів привести до певної точки. Описуючи їх мирне безтурботне життя, я вже не відмовляв собі в задоволенні забігти дуже далеко наперед і уявити, як ці персонажі переживатимуть трагедії, діятимуть у максимально напружених обставинах. Я уявляв хаос, руйнування, смерті людей, могутнє нестримне зло, чуже до всього людського. Подекуди навіть лякаючись власних садистських нахилів, я уявляв, як зажену свого ліричного героя на саме дно і подивлюся, чи зможе він звідти вибратися.

З роками я став краще розуміти природу цих почуттів. Моє бажання якомога сильніше нашкодити своїм улюбленим персонажам насправді було підсвідомим бажанням нашкодити собі і переконатися в тому, що я слабкий перед суворою реальністю, або ж зрадіти, що це не так. Я зрозумів, що це головна тема, яка турбуватиме мене, мабуть, до кінця життя і без особливих зусиль прийняв цю даність, сподіваючись навернути її собі на користь.

Коли бачив людей, які намагаються обійти жорстокі питання або вдають, що їх зовсім не існує, я думав, що розумію про реальність щось таке, чого вони не розуміють. В той же час я продовжував думати, що і я про життя розумію далеко не все і шукав можливості виправити цю прикрість. Таким чином головною моєю творчою амбіцією стала ідея створити резонанс, показавши людям, (і, зрозуміло, самому собі) що реальність буває набагато гірша, ніж вони могли собі уявити. Мені ніби хотілося протверезити їх, крикнути зі сторінок своєї прози: "ХЕЙ! Тобі здається, що твоє життя завжди буде мирним і безтурботним, але це не так!"

І коли я остаточно сформулював цей план і почав втілювати його в життя, раптом сталося те, що змусило людей зрозуміти все це і без моєї допомоги.

Дивлячись на те, як Путін формулює свої цілі в дусі самого лиходійського лиходія, дивлячись на людей, які кидають свої житла, як руйнуються цілі міста, я бачив, як усе те, що малювала моя уява буквально втілюється в життя. І це викликало в мене дуже суперечливі почуття. З одного боку, тепер мені не потрібно було нічого вигадувати для того, щоб уявити себе в таких обставинах. Але в той же час, у мене були емоції схожі на те, що ти відчуваєш, коли бачиш, що твою ідею вже втілив хтось інший. І, можливо, зробив це навіть краще, ніж міг би ти.

Все, що я собі вигадував раптом втратило будь-який сенс, тому що реальність перевершила найсміливіші мої фантазії, і найграндіозніші творчі плани, здавалося, пішли псу під хвіст. Десь я, звісно, ​​міг порадіти, що можу комфортно почуватися в такій обстановці, бо вже сотню разів переносився до неї подумки. У якихось моментах я зрозумів, що моє уявлення не відповідало тому, як це працює в реальності. Але найголовніше, що в новому контексті я вже не можу мислити тими ж категоріями, що раніше, і буду змушений направити свою творчість якимсь іншим шляхом.

У цьому є позитивні сторони. Відчувши щось на своїй шкурі, ти вже набагато краще можеш зобразити це у своїй прозі. Переосмислюючи війну, я зможу знайти безліч нових ідей, цікавих контекстів. Але поки що я відчуваю себе надзвичайно розгубленим, і, думаю, піде чимало часу на те, щоб усе це вкласти в голові і знайти якусь нову опору.