Рефлексія воєнного часу

Політичні погляди і мистецтво

Перше моє есе здебільшого було присвячене подиву з приводу того, як політика може перевернути життя людей, які навіть ніколи не відчували себе її учасниками, зокрема мою. Але парадоксальним чином навіть у тих моїх емоціях проявлялися мої політичні погляди, просто вони не були оформлені в чітку позицію. Наприклад, я кажу, що війна почалася з забаганки одного лихого дідуся, але ж знайдуться люди, які звинуватить уряд України, Байдена і бог знає кого ще. Також у цьому твердженні міститься припущення, що початок війни — здебільшого вина особисто Путіна. Але мені на це скажуть, що частина росіян промовчали, інші це схвалили, а треті виконали.

Ліві, праві, націоналісти, ліберали — всі вони обирають свої переконання, виходячи зі своїх уявлень про світ і своє місце в ньому. Можна довго намагатися вибудовувати своє ставлення до різних явищ, виходячи із загальнолюдських цінностей, але лише до того моменту, поки твої цінності не вступлять у конфлікт із чужими. Той з вас, чиї позиції виявляться слабшими, буде змушений піддатися впливу іншого, і добре якщо перевага виражатиметься у вагомих аргументах, а не пістолеті, приставленому до вашої скроні.

У ці дні я часто згадував, як у школі військовик повторював нам: "Якщо ви не цікавитеся політикою, то політика зацікавиться вами". Ми з друзями ставилися до цього дуже іронічно, мовляв, ну політика або зацікавиться, або ні, і наше ставлення до цього нічого не змінить. Я навіть не знаю, чи можу засудити себе за те, що тоді так на це дивився, адже не бачу для того себе можливості поглянути на ці слова поза своєю індивідуалістичною позицією. Можу лише сказати, що після того, що сталося, моє відношення зміниться раз і назавжди.

Не бачу сенсу тут додатково розжовувати думку, що політика проявляється у кожному нашому русі тіла. І все-таки, у чому різниця між політичними поглядами та цінностями як такими? Адже ти, наприклад, можеш дотримуватися твердого переконання, що заради захисту своєї країни немає поганих методів. Але в той же час у твоїй системі цінностей удар по мирному населенню Москви є аморальним, навіть якщо він раптом виявиться абсолютно стратегічно виправданим. І постає питання, а що ж важливіше? Яку позицію ти відстоюватимеш навіть під тиском?

Хочу також озвучити ще одну думку, яка прийшла до мене за цей час: "Якщо ти ні за що не готовий помирати, то твоє життя нічого не варте". Сенс цих слів очевидний не всім, особливо якщо доля ніколи не ставила тебе перед таким вибором. Але насправді все дуже просто: якщо немає тієї лінії, коли ти скажеш, що краще помреш, ніж погодишся з цим, то з тобою можна буде зробити все що завгодно. І з суб'єкта ти станеш об'єктом. І ось тут уже питання, де особисто для вас пролягає ця лінія? Насмішка над вашою культурою? Пригнічення вашої нації? Знущання з ваших близьких? Насильство особисто над вами?

Моя система цінностей майже все життя вибудовувалася від волі мого самовираження. Я готовий пожертвувати чим завгодно, але тільки не можливістю втілювати свої творчі задуми і шансом на те, що ці задуми відшукають шлях до серця людини близької мені за духом. Ось моя точка відліку, а решта вже надбудовується поверх неї.

І зараз мене обмежує страх, що в нинішній напруженій обстановці той спосіб творити, який я оберу, може викликати у когось незгоду, а в когось і гнів. Найстрашніше від того, що я можу навіть погодитися з цією людиною, бо сам ще не до кінця розумію той світ, у якому прокинувся 24 лютого. Але виходить так, що для мене це і є той тиск, якому я маю протистояти. І єдиний вибір, який я зараз можу зробити — це продовжувати творити так, як я вважаю правильним, незважаючи на власні страхи. І сподіватися, що у будь-якому разі мої думки знайдуть у когось підтримку.