Сливовий джем або Бережи пальці, шипи бувають гострими

обіцяю

Обіцяю

Бо

Я стояла на мокрому асфальті ховаючи запалені очі під парасолею і слідкувала як краплі дощу стікають вниз по шпицях та з тихим плескотінням падають в калюжі на тротуарі. Ноги промокли. Невистачало ще застудитися, з жалістю  опускаю погляд на промокші носки своїх старих кросівок, ловлячи своє відображення в дзеркалі води. "Красуня, нічого не скажеш" - хмикнула я відводячи погляд в сторону. Дивитися на бліде обличчя з припухлими повіками і мішками під очима бажання не було, як і настрою, і сил до-речі також.
Ранок видавався ще похмурішим після безсонної ночі, проведеної за зборами.

- ХЕЙ МАЛА, ЧОГО НОСА ПОВІСИЛА? - нахиливши голову набік життєрадісно запитав Санс - БОЇШСЯ, ЩО ПАПС ЗНАЙДЕ ТАМ РОБОТУ І НЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ ДО ТЕБЕ?
Я знизала плечима :- а ти Санс? Ти боїшся?
Уважний погляд, здалося спрямований не в очі а прямо в душу став мені відповіддю. Занадто довгий, щоб означати заперечення, тепер я була впевнена - він боявся, так само як і я, боявся що брат більше не повернеться до нього, боявся втратити його назавжди.
- Я НЕ ЗНАЮ ЧОГО БОЮСЬ БІЛЬШЕ...ЩО ВІН НЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ, ЧИ... - широкоплечий скелет відвів погляд набираючи вологе повітря в ефимерні легені і...не продовжив.
Струснувши черепом неначе проганяючи лишні думки з голови він сплюнув на брудний тротуар та заховав стиснуті в кулаки руки в кишені чорної куртки. Дощ розійшовся сильніше і Санс задер голову до затягнутого хмарами неба, підставивши обличчя мілким краплям, дозволивши холодній воді стікати по крейдяно-білих скулах аж до шиї, затікаючи під шарф та окреслюючи перший міжхребцевий диск глянцевою вологою.

Я склала парасольку та підійшла ближче до нього торкаючись рукою плеча через мокрий рукав куртки у жесті підтримки, проводжаючи поглядом стікаючі краплинки, що набували фіолетовий відтінок від ледь помітного сяяння його магії.
Від споглядання чужого хребта відволік гудок відїжджаючого поїзда і крики радісного Папіруса, що виглядав через привідкрите вікно і зараз з широченною посмішкою махав нам обома руками:
- Не давайте сумувати одне одному! Санс, обіцяй приглянути за людиною!
- ОК БРО! НА ЗВ'ЯЗКУ! - крикнув у відповідь Санс і приклав кулак з відтопиреними мізинцем та великим пальцем до вушного отвору зображаючи телефонну трубку. Я посміхалася і мовчки махала у відповідь, надіючись що дощ приховає непрошені сльози, що котились по щоках.

Коли потяг від'їхав від перону лишаючи позаду себе дві фігури стало ... боляче, і... одиноко, я перевела погляд на стоячого поряд монстра.
- Можна я скажу одну дивну дурницю? Чомусь згадалося...- Санс кивнув тут же повертаючи голову в мій бік і гублячи посмішку
- В нас говорять, що літом небо плаче теплом, бо це не дощ, а сльози ангелів.
Секунду він дивився на мене уважним поглядом ніби сумніваючись, а потім провів пальцями по щоках стираючи вологу, пригріваючи моє холодне від дощу і сліз лице в своїх долонях: - АНГЕЛИ ПРЕКРАСНІ. ДОЗВОЛИШ І Я ВИТРУ ЦІ СЛЬОЗИ.
Наступну хвилину я ошарашено стояла гарячково збираючи вкупу думки, що кинулись врозсипну, дихаючи через раз та намагаючись зрозуміти який сенс вкладений в ці слова.
- ТИ НЕ ПОВИННА ПЛАКАТИ, КРИХІТКА БО. СХОВАЙ СВОЇ СЛЬОЗИ, МАЛЕНЬКИЙ АНГЕЛОЧОК, ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ. Я ПОДБАЮ ПРО ЦЕ, ЧУЄШ? Я Ж ОБІЦЯВ...
Теплі долоні відпустили моє лице і я опинилася притиснута до широкої грудної клітини, що рівномірно здіймалася вселяючи надію і відчуття безпеки, чомусь сама не розуміючи причини я хотіла вірити цьому монстру. Хотіла щоб захистив і втішив, хотіла бути в таких необхідних зараз обіймах, мої руки ковзнули по чужій спині торкаючись лопаток і я дозволила собі заритися обличчям в сливового кольору шарф, що неочікувано приємно пах шафраном і ще трохи корицею. Душу гріло спокійним теплом, хотілося залишитись.
- Дякую тобі  - тихо вимовила я без особливого бажання виплутуючись з теплих обійм.
- НЕМАЄ ЗА ЩО ПИРІЖЕЧОК, ДЛЯ ЦЬОГО Й ІСНУЮТЬ ДРУЗІ, ПРАВДА Ж? А ТЕПЕР, ТИ ПІДЕШ ДОДОМУ,  ПРИЙМЕШ ГАРЯЧУ ВАННУ І ВЕСЬ ДЕНЬ БУДЕШ ГРІТИСЯ ПІД КОВДРОЮ. - З виразом обличчя дитсадковської няні закінчив Санс.
- Що? Ні!
- ТАК! ВИ ЛЮДИ ТАК ЛЕГКО ЗАХВОРЮЄТЕ! ТИ ЗАМЕРЗЛА, Я Ж БАЧУ.
- Ні!
- ТАК.
- Неправда! Тим паче мені сьогодні на роботу, я не буду сидіти цілий день вдома!
- ХАХ! ЯК ЗНАЄШ, АЛЕ ЯКЩО ТИ ТАКИ ЗАХВОРІЄШ Я ОСОБИСТО БУДУ ТЕБЕ ЛІКУВАТИ! І ПОВІР, ЦЕ БУДЕ ЖОРСТОКО! ТИ БЛАГАТИМЕШ ПРО МИЛОСЕРДЯ! - пообіцяв він примружившись і даруючи гострозубу посмішку.
- а мені не страшно, а мені не страшно, і я тебе ні крапельки не боюсь жахливе страшне чудовисько! - по дитячому проспівала я і припустила підскакуючи по вулиці не пропускаючи жодної калюжі, розляпуючи бризки і ухиляючись від друга, що намагався мене схопити.