Сливовий джем або Бережи пальці, шипи бувають гострими

поганий друг

Бо

День минав за днем, тиждень за тижнем. Хотілося б сказати що час розставив все по місцях, але ні, в думках творилось бозна що, а серце розривалося навпіл варто було лише згадати одного з братів, що так раптово з'явилися в моєму житті.
Я не могла зрозуміти що коїться в моїй голові, кожен день після роботи, поговоривши з Руру, незмінно заварювала малиновий чай, який так полюбився після недавньої застуди та намагалася розкласти всі відчуття та емоції по поличках.
"Санс, що я відчуваю до тебе? Ти прекрасний друг з гострим почуттям гумору і не менш гострою посмішкою, впевнений і турботливий. Я вдячна тобі за підтримку, вдячна за те що три дні просидів біля мого ліжка поки застуда не відступила. Вдячна, що зустрічаєш після роботи, коли приходиться повертатися додому в темряві. Вдячна за те що можу поговорити з тобою на будь яку тему, порадіти за Папіруса чи пожалітись на життя. Ти чудовий друг."
А я ні, я не можу себе так назвати!
Тому що друг не кличе подивитися разом новий фільм тільки для того щоб погрітися в обіймах. Не розглядає узори які вимальовує магія в очах і не бореться з бажанням переплести пальці під час прогулянки в парку.
Я поганий друг.
І паршива дівчина!
Я не можу справитися з своїм серцем, що пускається в галоп біля тебе і в той же момент люблю твого брата. Торкаюся твоїх рук і згадую як руки твого брата торкалися мене. Я дивлюся на твої губи і хочу спробувати чи вони не менш солодкі ніж губи Папіруса. Я жахлива! Ненавиджу себе за це і не можу нічого вдіяти з собою. Тож я тобі вдячна! Вдячна за те, що не відчуваєш до мене нічого крім дружби, тому що твій брат для мене дуже багато значить.

Розібравшись з своєю нікчемністю я пригадала, що вже три дні не телефонувала Папірусу, відчуття провини тут же скрутило груди і я вхопила телефон поспішно шукаючи в списку коханого монстра. Останнім часом він був скупий на слова, майже нічого не розповідав, зсилаючись на втому та постійну зайнятість, його голос став нервовим, а самі розмови були все коротшими і напруженішими часто заповнюючи ефір незручною тишею. Пішли гудки. Хвилина, друга, час ішов, але трубку не підіймали. Невже зайнятий? Дев'ята година вечора, а виставка зачиняється о восьмій, можливо ліг спати раніше...спробую набрати завтра.
Але ні завтра ні післязавтра ситуація не змінилася. Невже щось сталося?
Липке відчуття страху піднімалося по спині викликаючи запаморочення.

Треба запитати в Санса, можливо він щось знає, пронеслася здорова думка, за яку я тут же вхопилася обома руками.
- А-ало - мій голос тремтів видаючи паніку
- ЩО ТАКЕ КРИХІТКО? В ТЕБЕ СХВИЛЬОВАНИЙ ГОЛОС- як завжди чіткий тягучий баритон роздався з трубки вже за кілька гудків
- не знаю що і говорити, напевне я даремно хвилююся, але твій брат... Я вже кілька днів не можу до нього додзвонитися. Ти говорив з ним?- і жодного звуку у відповідь - Санс? Ти чуєш?
- АХ, НІ, Я НЕ...Я НЕ ЧУВ ВІД НЬОГО НОВИН. ТИ ПРОБУВАЛА ТЕЛЕФОНУВАТИ КОМУСЬ З ВИСТАВКИ? МОЖЛИВО СЕКРЕТАР ЧИ ХТОСЬ ПО КАДРАХ?
- Ні, і як я сама не додумалась? В мене десь була брошура з номерами телефонів, Папірус залишав. Я піду шукати.
- ДАЙ МЕНІ ЗНАТИ ЯК ТІЛЬКИ...
- Так Санс, звичайно я наберу тебе відразу. - не дослухавши перебила його однією рукою порпаючись в шухляді - вибач якщо налякала, я впевнена, з ним все добре.
- ТАК...ТАК, ЯК ЖЕ ІНАКШЕ?