Томас Уест у Будинку на пагорбі

Розділ 9: "Пекарня Рози"

Томас не знав, кого спитати шлях до другого місця, про яке говорив Вільф. Втім, він уже й не був такий впевнений, що там їх приймуть із розкритими обіймами. Після того, що сталося в готелі, весь Гарлейн став здаватися хлопцеві непривітним. У нього з'явилося відчуття, що йому не слід було з'являтися тут. Натомість він мав бути вдома зі своїми батьками за багато верст звідси. Йому б тільки зрідка доводилося чути це село від матері, коли та вкотре збиралася б з'їздити туди поповнити запаси.

Він би вже, мабуть, зовсім зневірився, якби так не боявся за подругу.

— Зовсім тобі погано? — Томас помітив, що Евеліні вже важко дихати крізь закладені ніздрі.

Вона не відповіла. А лише хвилиною потому він почув її слабкий голос:

— Томасе, а може Бернард мав рацію? Може, нам таки варто було залишитися в лісі?

— Що ти хочеш сказати?

— А якщо нам піти назад? — у неї був такий жалібний голос, що у Томаса защеміло серце. — Адже там... було так добре. А тут... тут все не так...

Він відвів очі. Повз них сміючись пробігло кілька дітлахів років семи. Один із них зупинився, взяв із землі трохи снігу, зліпив кульку й пустив услід своїм друзям.

— Я розумію, що тобі важко, Евеліно, — сказав Томас трохи згодом. — І все ж я вже не можу повернутися.

— То ти все-таки хочеш піти за батьками?

— Я не знаю... Але я маю знайти когось, хто розповість мені про це повстання. Мені потрібно дізнатися, що сталося до цього. Якщо хочеш, я попрошу Вільфа відвести тебе назад.

По змученому обличчю Евеліну прокотився жах.

— Вибач, — сказала вона, хитаючи головою, наче вважала, що припустилася якоїсь неприпустимої помилки. — Вибач, я не хотіла сказати...

Томас розгубився й обійняв подругу.

— Це я повинен просити вибачення, — сказав він. — Ти мене підтримувала, а я не зміг тебе захистити.

Раптом він почув звідкись слабкий запах випічки. Томас почав оглядатися навкруги й помітив одноповерхову цегляну будівлю. Збоку була прибудова з широким димоходом, звідки так і валив білий дим. Вивіски над дверима не було, проте, з огляду на те, що в Гарлейні навряд чи було більш як двадцять будівель на все село, скоріше за все це була саме та пекарня, яку вони шукали.