Лісова історія кохання ЗАВЕРШЕНО

Частина 5

Пейтон: ну я тобі це ще пригадаю

Сказав хлопець знімаючи шкірку з банану. Дівчина просто помахала головою і відкусила свій шматок бутерброду. В тиші вони пройшли зовсім не довго. До того часу поки у Луни був бутерброд у руках і голод в організмі. Здолавши і те і інше вона перебила цю паузу.

Луна: ти хоч знаєш куди ми йдемо?

Пейтон: прямо...

Луна: це я бачу...

Через кілька секунд дівчина знову почала

Луна: а що ми шукаємо?

Пейтон: дорогу.

Луна: і все? А як нам знати в яку сторону йти далі?

Пейтон: може хтось буде їхати або знайдемо місце де буде ловити зв'язок.

Луна: ну тоді зрозуміло. А кому ти першому подзвониш або напишеш?

Пейтон: скоріше всього в псіхушку. Після розмов з тобою в мене точно дах поїде.

Луну дуже образили ці слова, але вона і так добре знала відношення Пейтона до себе. Вона завжди цим самим відповідала йому, але цього разу вирішила промовчати. Хлопець ніби помітив, що вона образилася. Зразу опустив голову і його вираз обличчя змінився. З суворого та невдоволеного перейшло в більш м'яке та засмучене. Йому стало соромно за те, що він сказав. Думав, що таке відношення до дівчини зможе заглушити його почуття закоханості до неї, але з кожним разом все ставало дедалі гірше. Хлопець розумів, що розлюбити він її не може, він їй теж не подобається і йому залишається тільки жити з цими почуттями і сподіватися, що зможе знайти ту яку полюбить більше ніж Луну і забуде про неї. Зараз йому надзвичайно важко так з нею говорити і поводитися. Так хочеться міцно обняти, поцілувати в лобика і довго не відпускати. Вдихати аромат її парфумів і шампуню яким так пахне її кучеряве, темне волосся що спадає з плечей та тягнеться нижче грудей. Таке пишне і манливе що хочеться потонути в ньому. Натомість вона буде лежати в нього на грудях і томно дихати йому в шию і гладити по плечі. Ці думки не аби як заводили хлопця і не давали спокою його фантазії. Тим часом Луна теж поринула у думки. Вона завжди багато роздумувала про життя коли йшла кудись пішки сама. Хоч зараз вона зовсім не сама, але підтримати розмову з Пейтоном вона ніяк не могла. Дівчина розуміла що вони зовсім різні і ніколи не зможуть поладити. Скільки вона не старалася його забути і не думати – все дарма. Тільки один якийсь незначний спогад про нього в розмові з кимось заставляв її задуматися і втратити дар мови. Часто їй здавалося що навіть Джейдана вона любила не так сильно. Напевне таке холодне відношення Пейтона ще більше підігрівало її інтерес до нього. В тиші вони пройшли десь хвилин 40. Луна вже трохи втомилася і просто присіла щоб перевести дух. Пейтон спершу навіть не помітив цього і продовжував йти, але згодом обернувся.

Пейтон: і чого сіла?

Луна: я втомилася.

Пейтон: ніхто не казав що буде легко. І довго ти будеш відпочивати? Ми майже дійшли до дороги, але я не впевнений в тому що там буде зв'язок. Потрібно буде знайти якусь заправку чи щось типу того. Дорога не мала, а ти вирішила відпочити?

Луна: щось не підходить? Йди сам мене не чекай. Ніхто не заставляв.

Пейтон опустив голову і присів біля дівчини і сперся на дерево.

Пейтон: а в тебе ще є бутерброд?

Луна: а що вже зголоднів?

Пейтон: та є трохи

Луна мовчки відкрила сумку і витягла з неї бутерброд і свою термочашку з кавою.

Луна: тримай. Каву будеш?

Пейтон: дякую. Якщо можна то давай

Луна протягнула йому чашку і почала щось шукати в сумці.

Луна: о знайшла!

Пейтон: що знайшла?

Луна: акумулятор для телефону

Пейтон: ти ніби знала що таке станеться.

Луна: в мене тут ще є теплий спортивний костюм який у валізу не помістився.

Пейтон здивовано подивився на дівчину і продовжив їсти.