Лісова історія кохання ЗАВЕРШЕНО

Частина 7

Пейтон: все одно мені здається, що я подобаюся тобі. Ну я був би не проти бути з тобою. Ти нічогенька...

Луну не аби як здивували ці слова. Та і хлопець ніяк не очікував від себе такої відвертості

Луна: що? Це точно той Пейтон який всім серцем ненавидить мене?

Запитала Луна зупинившись від шоку. Хлопець і сам зупинився та розвернувся на дівчину дивлячись прямо у її вічі.

Пейтон: наче б то я. А щось не так? Мені вже і свою думку висловити не можна?

Луна: можна. Просто...якось не очікувано чути від тебе такі слова. Не образи, жарти і насмішки, а речі які...добре. Закрили тему!

Пейтон: а я хочу поговорити.

Промовляв хлопець стоячи вже майже в притик до Луни.

Луна: добре, але давай продовжимо йти. Вже доволі пізно, можемо не встигнути до вечора.

Голос дівчини вже мимоволі тремтів і було помітне хвилювання від цієї розмови.

Пейтон: а мені так добре. І за час не переживай, встигнемо.

Луна: я все одно наполягаю на тому щоб говорити під час того як будемо йти.

Пейтон: скучна ти. Ходімо!

Пейтон просто повернувся і пішов далі ніби нічого і не було. Натомість Луна була шокована від останніх подій. Отямившись через кілька секунд дівчина рушила за ним.

Луна: що це будо щойно?

Пейтон: а що було? Я виразив свої емоції, почуття, думки і бажання. Чи ти мені забороняєш?

Луна: я ніхто щоб тобі забороняти.

Пейтон: а хочеш бути кимось?

Луна: в якому сенсі? Що ти постійно теми на особистості переводиш?

Пейтон: не ламай комедію. Ти мене прекрасно розумієш.

Луна: не розумію.

Пейтон: розумієш.

Луна: НЕ РОЗУМІЮ!

Пейтон: РОЗУМІЄШ!

Луна: НІ!

Пейтон: хочеш так і продовжувати спорити зі мною.

Луна: а якщо хочу то що? Я добре знаю як ти ненавидиш коли з тобою спорять і вважають твою думку не правильною. То що ти мені зробиш.

Пейтон: звідки знаєш про те, що я не люблю?

Луна: це не важливо зараз. Я ж запитала тебе, що ти зробиш?

Пейтон: я спробую закрити тобі рот. Задоволена?

Луна: хах ти думаєш у тебе вийде. А ти спробуй - зухвало промовила вона.

Хлопець зупинився і зупинив Луну схопивши її за руку.

Луна: ти що робиш?

Пейтон: ти впевнена що я не зможу заставити тебе мовчати?

Луна: більш ніж.

Пейтон: а чому тоді голос почав тремтіти?

Луна: бо люблю тебе?

Пейтон: обманюєш?

Луна: ні...

Пейтон: жартуєш?

Луна: знущаєшся?

Пейтон: це мало бути моє наступне запитання.

Луна:читаю думки, але ми так і не відповіли на питання один одного і ти все ще не закрив мені рота.

Між їхніми обличчями залишалися лічені сантиметри

Пейтон: ти промовляєш це так ніби хочеш щоб я закрив тобі його. Хоча я можу сказати кілька слів від яких в тебе пропаде дар мови і я можу зробити дію. Обирай, слова чи дія?

Луна: я...я не знаю...

Пейтон: і де ж твоя рішучість.

Луна: якби вона була і в тебе то я б вже мовчала.

Пейтон: не можу повірити що ти ость так просто дозволиш мені заставити тебе замовкнути.

Луна: ну тоді давай слова.

Пейтон: це взаємно...