На даху

Розділ 1

Я Габі Роф , і я та, якій краще прожити емоції в собі, чим виставляти їх на показ.
Але з мене досить, все, я більше не можу жити так.
Все на мене навалилося, і я десь розумію, що мій вчинок може бути хибним, але так буде краще для всіх: для тата, який постійно на роботі та помічає лише Еллі та Алфі. Для моїх однокласники, які постійно булять мене за мій вигляд, хоча бля, яка їм різниця, як я виглядаю.
До речі, як я виглядаю: не дивлячись на те, скільки заробляє мій тато, я не звикла одягатися дуже дорого. Найдорожча річ у моєму гардеробі- це лише кросівки, на це я таткових грошей не зажимаю. А так, футболки мої коштують пару доларів, та як і всі речі. Одягаюсь я у темні кольори, і в моєму гардеробі ніколи ви не побачите сукню. Навіть на своє весілля(якого я не планую) я буду у костюмі.
Я вважаю, що речі це не те, на що треба звертати увагу, та по чому судити про людину. Головне, це навіть не те, про що вона говорить, а те - що людина робить, її вчинки.
Я впевнена, що є той, хто буде сумувати за мною, і це Сойєр. Ця людина стала мені найріднішою за ці три роки. Він той, хто завжди підтримував мене, коли мені було боляче. Той, хто носив мені чай у постіль, коли я хворіла. Сойєр навіть колись підіграв мені, і був моїм хлопцем на вечірці, де була та клята Меган.
Отже: Сойєр був для мене найріднішим, і я собі ніколи не зможу пробачити, хоч мене через пару хвилин і не стане, цей вчинок. Я повинна вибачитись перед ним та попрощатися.
Я стою на даху, на 19 поверсі, мені холодно і страшно, боляче і дивно. Скоро це все закінчиться Геб, потерпи ще трішечки.
Я достаю телефон, в нотатках вже все написала:
« Я не могла вчинити по-іншому. Це був єдиний вірний шлях. Я любила тебе, Сойєр, і Вас місіс Еллі, і тебе татку.  Про Алфі я говорити нічого не буду, але нехай знає, що він також жив у моєму серці. Пап, я скоро зустрінуся з мамою, і у нас буде все добре. Сподіваюся, що ти зможеш відійти трішки від роботи та приділити увагу своїй родині, Еллі потребує твоєї уваги більше, ніж ти думаєш. І не думай навіть трогати Сойєра, він, справді, дуже хороший».
Я не змогла стримати сліз. От чому все так. Чому люди в праві вирішувати чого ти вартий, та що ти комусь щось винен.
Руки самі набрали номер Сойєра. Зараз 3 година ночі, і він точно спить. Але я чую:
-Алло? Габі, ти де? Чому тебе немає ще з ранку? У тебе все добре? Тебе забрати?-говорить він, а сльози течуть з моїх очей. Я не можу зупинити істерику і відповісти йому.
-Габі, чому ти плачеш? Сонечко, будь ласка, скажи хоч слово
-Я люблю тебе, Сойєр, хоч ти чув ці слова сотню раз,-крізь сльози усміхнувшись, продовжую,- і те, що я зараз зроблю,-ридаючи говорю я, -це ніяк не відноситься до тебе. Сойєр, ти найцінніша людина в моєму житті, я дуже вдячна тобі за те, що ти з'явився в моєму житті. І якщо б це було можливо, я б не робила те, що повинна.   І головне, пам'ятай, ти ні в чому не винен, Mio caro
-Габріела, де ти?-Сойєр прокинувся і вже говорить зі мною серйозно. Хоча йому лише 17, але він вже досить дорослий. Це людина, яка вирішує свої проблеми з 15 самостійно. Саме в цьому віці він вже почав працювати. Після загибелі батька, вони з Алфі почали самостійно забезпечувати себе, аби полегшити життя своїй мамі. Алфі та Сойєр дуже любили міссіс Харіс, вона була для них всим: і сонцем, і тишею, і заспокійливим. Певно тільки вона могла знайти до них підхід, і навчити любити навколишнє. -За декілька хвилин до пекла, бувай Mio caro- і я кинула слухавку. Слабачка.
Mio caro- з італійського Моє Золотко, мене так завжди називала мама. Вона була родом з Італії. У неї було таке гарне, блискуче каштанове волосся, завжди завите в милі неакуратні кудрі. Її очі були карими, і такими темними, що в тіні були чорними. У мами була дуже красива посмішка, я любила, коли вона посміхалася, її сміх та радість давали мені привід жити й не здаватися. Саме мама привила мені цю незламність, силу волі і хоробрість. Іноді я ламалась, падала, але дивлячись на небо, згадувала маму і розуміла, що вона б хотіла аби я трималася.
Зараз у мене вже немає сил триматися, у мене лише один варіант...
Я розумію, що якщо у мене було більше часу, я б могла не робити цього, бо сама розуміла колись, що суїцид- не вихід, але зараз мені все одно. Я не хочу такого життя. Ці кляті три місяці змінили все. Абсолютно все.
Вибач, мам, але я іду до тебе.