На даху

Розділ 3

Прокидаюся я від того, що мене кличуть і дуже настирливо, нічого не розуміючи я встаю, замотуюся у пледик і виходжу з кімнати.
І тут я бачу Баффі, яка колотиться у двері, вся якась шокована, роздратована,і взагалі сама не своя. Я то знаю, яка вона. Ми вже дружимо 3 роки, нас познайомив колись Сойєр на одній з прогулянок, тоді вони дружили краще один з одним, але потім двоє полюбили мене більше, і їхня дружба відійшла на задній план.
І тут дві споріднені душі зустрілися і злилися в одну. Нас в школі називають Гаффі, коли звертаються до нас обох, і як на мене, це дуже мило.
Баффі-це та людина, яка буде стояти горою за мене, коли мене й навіть поруч не буде. Вона з тих, хто якщо почує щось сказане про мене погане, піде одразу видирати волосся за мене, так, вона така, і моя. Баффі вирішувала все таким чином, а ось я словами, хоч по мені і не скажеш, ха-ха.
Я відчиняю їй двері, ніби ніхто не міг зробити це за мене, ну добре. Вона кидається мовчки обіймати мене. Ледве втримавшись на ногах, я відводжусь від неї, і тут починається:
-Габіііі, ти здуріла, чи що? Я тобі телефонувала разів 100, де твій телефон?? Я і до Сойєра не можу додзвонитися, що у вас тут трапилося?-питає вона випучивши свої світлі блакитні очі на мене.
-Телефон на зарядці, я не чула, бо було погано, і я заснула о 4 ранку десь, а що сталося??-говорю, і хочу позіхнути, бо спала години 4,- А що там Сойєр я не знаю, самій цікаво де він.
-Нічого не сталося, якщо не брати до уваги те, що всі твої сторінки соц.мереж видалені, і щось з твоїм блогом також не так,- після почутого в мене віднімає дар мови, і я стою як вкопала з відкритим ротом, цікаво, що ж я почую ще.-І ще мені чомусь телефонував Алфі, але я не встигла відповісти, сиділа далеко від телефону-вона усміхнулась мені.
Я запрошую її увійти на кухню, ставлю чайник, і ми йдемо до мене в кімнату по телефон. Я заправила постіль, відкрила вікно, і Баффі як раз сіла на ліжко, а я згадала за лист, і дала їй його прочитати.
Поки вона читає, я перевіряю все, слава Богу з моїм книжковим блогом все добре, а ось сторінку в інст заблоковано, ну ладно, створю нову. Хоч я була вся в телефоні, я помітила вираз обличчя Баффі, на якому читався лютий треш. Вона змогла вимовити:
- Я можу тільки тобі співчувати, це від нього?- вона розуміла про кого питає, і я її також розуміла, і кивнула.
Баффі розуміла, що Алфі не дасть мені покою, бо знайома з ним більше чим я, і він не зупиниться навіть перед нею, аби дійти задуманого.
-Але якщо що, пиши, я тобі з ним буду допомагати,- я їй жалісно посміхнулася, бо сама ще не знаю, чого й мені чекати, та взагалі, я буду намагатися не звертати на нього уваги. Може до нього ігнором дійде, що мені це все не треба.
Я беру Баффі за руку, і ми йдемо на кухню, поки я роблю чай, я розповідаю все те, що було вчора, коли розповідала про Сойєра, у неї на обличчі була посмішка, але коли почала про Алфі...
-От козлина, те що ти викинула телефон, це ще пустяки, він заслуговує на більше, виродок.
-Ти права, сонце. Але я не хочу боротися, я не хочу всього цього. Я просто хочу, щоб це все закінчилося і я змогла жити спокійно і все.
-Мені здається, що цього не буде,- відповідає мені співчутливо Баффі, і ми йдемо в сад пити чай.
***
Баффі жила недалеко від нас, і я вирішила її сама провести, хоч вже був вечір, але ще не дуже темно. На цей раз я була з телефоном, і могла вільно подзвонити Сойєру, якщо щось трапиться, але що станеться за 15 хвилин?
Розпрощавшись з кицькою, я пішла додому. Не доходячи до двору, за поворотом їде чорний такий позашляховик, і підрізає мене так, що я падаю, і здираю передні частини ніг в кров, було дуже боляче, також постраждало підборіддя і лікті. От як так можна було впасти?На моїх очах сльози від цього болю, по руках капає кров, але мій
погляд направлений вперед.
Ця авто зупинилася біля наших воріт, і з неї виходить ніби Алфі, я все розумію, але він що, хоче вбити мене?
Я кульгаючи намагаюся дійти до воріт, де до мене вже біжить Сойєр, і дикими очима дивиться на мене.
- Що сталося? Боже, ти вся в крові, - ніби я сама цього не бучу,- чому ти мовчиш, що трапилося?- я вирішила не говорити про Алфі, а розібратися з ним наодинці.
-Я впала, бігла і перечепилася через клятого сусідського цуцика і полетіла, ти не збираєшся мені допомогти дійти? І чому ти кричиш на мене?- я розуміла, що він кричав через те, що хвилюється, але режим дурочки ніхто не відміняв.
Сойєр хотів мене взяти на руки й донести, але я відмовилася, і згодилась піти з ним під руку. Зайшовши в двір, я зустрілася поглядами з Алфі, який єхидно посміхнувся мені, і далі глянув на Сойєра, відкривши рота:
-Ой, Габріель, а що сталося?? Впала, поки летіла через свої нікчемні надії бути комусь потрібною?-закрив він свою патякалку і просверлив мене поглядом.
Я його просто проігнорувала, бо знала, що буде продовження, і дуже скоро.