На даху

Розділ 4

Я вже 4 години  сиджу в своїй кімнаті, і готую план помсти, але я його вже давно придумала, і займаюся своєю улюбленою справою-читаю. 
Почала читати я давно, з того моменту, як пішла моя мама. Книги мене просто витягнули з того стану, в якому я знаходилася дуже довго, навіть кращі психологи мені не змогли допомогти...
Коли хлопці переїхали до нас, я попрохала тата перенести свою шафу до мого нового помешкання. Сумуючи за своєю кімнатою, я вирішила придбати пару нових книжок та порадувати себе. До речі, книг в моїй бібліотеці було не мало, багато різних жанрів, авторів. Найбільше я любила романи, бо вони допомагали мені відчути те, що в реальності на мене й чекати не може.
Закінчивши 20 розділ нової книги, я глянула на годинник, і зараз вже 2 година ночі - саме час для помсти.
Я тихенько взяла аркуш, на якому написала
«Якщо треба допомога зводити тебе до лікаря, так скажи. Але ти ж окрім себе, й своїх нікчемних планів нікого не бачиш , сліпий виродок»
Замість підпису я залишила лише свій поцілунок криваво-червоного відтінку. Звичайно,  я знала, що те, що я написала, його ніяк і не троне, але ж я жадала більшого .
Тихенько й обережно одягнувшись, бо рани ще дуже болять, я виходжу на вулицю, співаючи під ніс свою улюблену пісню "I wanna be yours" Arctic Monkeys і йду за ворота, якраз до нової машини Алфі, до нового чорного блискучого позашляховика Audi, на якому він мене сьогодні підрізав.
З собою я мала ключі, записку для мого довбонутого братика, і ще дещо. Взявши ключі так, аби гострий кінець ключика був направлений в сторону авто, я проводжу ним, і залишаю гарненьку лінію насолоди. Дивлюсь на це і усміхаюся від того, що це приносить мені задоволення. Які приємні емоції я отримую від псування того, що йому важливе.
Залишивши подряпину, я не зупинилась. Знайшовши в татовому гаражі молоток, я охоче стукаю ним по лобовому склу, і між двірниками залишаю свою писульку. І йду з повною гармонією на душі, й кривавими руками, бо рани на долонях знову кровоточать, не думаючи, що буде завтра, спати. 
                                                                                          ***
- Як ти себе почуваєш?- запитує мене Сойєр, коли я тільки прихожу в себе після солодкого сну. -Габ, ти чула щось вночі?Я прокинувся від якихось дивних звуків, але спускатись було так ліньки, -в цей момент я напряглась, бо якщо мене чув Сойєр, що тоді говорити про Алфі. Чесно кажучі, я все ж таки боюсь його реакції, цих його ігор, і дуже боюся. Я й не знаю, чого від нього очікувати тепер. Якось до того моменту, поки він мене ледве не збив, я й не думала переживати, але ладно, що буде - то буде, розберусь потім.
  -Ні, я нічого не чула, дуже виморилась вчора та й рани так боліли, що я швидко відключилась.- брехати Сойєру я не люблю, але втягувати я його в це не хочу.
-Ну добре, Габі, в тебе є хвилин 20 аби зібратися, бо треба провітрити твої колінця,- майже проспівав Сойєр, поки я корчілась від болю, бо в мене реально звело ліве коліно.
  -Зранку? Ти серйозно? -Мене взагалі важко з дому витягнути, та ще і ранок, вихідні, але я так подумала, а чому ні, не буде часу думати про щось погане, наприклад, про Алфі...треба провітритись.- А хоча, прекрасна ідея, чекай на мене у вітальні, я швидко!
Я швиденько йду у ванну, все тіло так болить, ніби мене камаз переїхав, чесне слово. Я вмиваюся, чищу зуби, оброблюю рани і фарбую вії, я не люблю відчувати багато косметики на обличчі, тому тільки підфарбовую губи тінтом і йду одягатися.
Сьогодні мій вибір впав на чорні велосипедки та рожевий топ, добре, що на вулиці літо, бо штані не одягнеш з такими ранами. Також я заплела дві легкі коси, та взяла кепку. Глянула в дзеркало, і напшикалась своїми улюбленими парфумами. Парфуми то взагалі окрема любов, у мене їх більше 20, під кожний настрій.
Гарна, з яскравим трояндовим шлейфом я йду у вітальню, де на мене чекає Сойєр.
  -Боже, Габі, як ти довго! Як ти себе почуваєш? Тебе батьки бачили вже?
  - Ні, ще не бачили, та й добре, бо якби міссіс Еллі побачила мене, я б давно вже була вся перебинтована та ще й в лікарні. - І я знаю, що вона не Сойєр, і в байки про  цуцика б не повірила. Тим паче у сусідів їх ніколи не було.- А почуваю я себе так, нормально. Жити можна.
-Добре, не хочеш взяти з собою Баффі?
- Ти що, знущаєшся? Я не хочу, щоб вона втратила свідомість, як тільки гляне на мої ноги,- Баффі дуже боїться крові. Я пам'ятаю, як її відкачували, коли в неї кров з вени брали, ніколи цього певно не забуду. І якщо вона дізнається, що це через Алфі, вона не побоїться. Тому, як би я не любила  свою подругу, але краще нам пару днів попереписуватися в інст.- Я краще з нею потім зустрінуся, коли хоч трохи загоється, побережу її,- і себе, - Ти мені краще скажи, куди ми йдемо??
  -Дізнаєшся трішки пізніше, але я впевнений, що тобі там сподобається, і у мене для тебе дещо є,- глянув Сойєр на мене так, ніби побачив падаючу зірку, в його очах я помітила ясраві іскорки, яким так кортить загадати те саме бажання.
Посміхнувшись йому, ми виходимо. Мій гарний настрій відразу іспарився, коли я побачила Алфі. Він стояв біля своєї автівки і тримав цей білий аркаш, а мельком глянувши на мене скомкав, і кинув на землю.
Його погляд повернувся до мене, і він роздивився всі мої ранки і ушкодження, і ясно розумів, що це саме через нього. В його погляді читалась дуже незнайома мені емоція, ніби він ще такого не відчував,  можливо це було почуття провини, але хто ж знає. Алфі подивився мені в очі, моє обличчя не виражало нічого, але в його очах було збентеження та якась паніка, треба буде з цим розібратись. Колись.
Постоявши трохи, поки мої брати говорили, я встигла спалити цигарку. Палю я з 14, жахлива звичка, але знаєте, самонавіювання класна штука, після цигарок я почуваюся краще, і начхати, що це не так.
До мене розвертається Сойєр, щоб сказати, що ми можемо вже йти, а я згадую, що лишила свій телефон на зарядці. Він пішов чекати на мене в своє авто,(у нього, до речі, також була Ауді, але поменьше і кольору сталі, вона мені більше подобалась. У них ніби сімейна любов до Ауді, брати, що ж сказати), а я пішла в будинок по телефон.
Зайшовши до кімнати я побачила в мене на ліжку білий аркуш, я відразу зрозуміла від кого він, але зараз я хотіла просто відпочити і не псувати собі настрій - тому, відкрию ввечері, а зараз забираю телефон й йду на зустріч пригодам з афігезним настроєм.
Глянувши ще раз на себе у дзеркало, яке висіло у мене на дверях, я пішла на вихід. Але не довго моя музика грала, і моє чортинятко тішилося. В коридорі на мене чекав Алфі, та щоб його...
"Добре, треба собі спокійно пройти і все" - подумала я, але кого я обманюю, такого не буде. Я швиденько йду по коридору, і мене хватає за травмований лікоть його рука, сука, як боляче. Я віддьоргую свою руку і дивлюсь йому прямо в очі, а в них я знову бачу щось незвичайне та загадкове, ну добре. Я ще раз глянула на нього, і просто пішла, нічого не сказавши. Доходячи до дверей, містер Загадка кричить мені у спину:
  - До лікаря треба не мені, а тобі, киць. У мене є контакти  психіатра, я тобі їх залишу, можливо там твої мізки вправлять...
"Хах, а звідки маєш?Розумію, вже сам звертався, так?"-подумала про себе я і проігнорувавши це, я відкриваю двері, і знову чую цей голос, Боже...
- Ми ще не закінчили, знай це.
"Не закінчив ти, хлопчик, а я вже все давно вирішила"- подумала я і грюкнула дверима.