Серце юної дівчини викрадає дорослий чоловік. Чим це обернеться для цих двох?
-Tu es une chèvre, mais je t'aime
(Ти хоч і козел, але я тебе люблю)
-Що?
-Вчи французьку, - я підмигнула йому і вийшла з кімнати
-Привіт, - я оглянулась назад де стояв хлопець років 25-30.
-Не проти познайомитись?
-Не проти. Але давай ти спочатку мені допоможеш.
-Добре, що потрібно тобі допомогти?
-Мені потрібно позаносити цю апаратуру в кабінет, але я не дуже розуміюсь тут, тому ще попрошу підказати де він.
-Ну йдем, я зараз покажу тобі. Якщо я не помиляюсь, то ти там будеш разом з Андрієм.
-Нічого страшного.
Ми пішли по коридору. Кабінет знаходився майже в кінці. І це мені потрібно буде його постійно з стадіону носити його в кабінет і навпаки? Жахіття просто. В середині нікого не було, а цей хлопець поставив все в кімнату.
-Дуже тобі дякую. Тепер я можу поцікавитись як тебе звати?
-Денис.
-Аня, - ми пожали один одному руки, - приємно познайомитись.
-Взаємно. Не хочеш сьогодні десь прогулятись?
-Мені потрібно передивитись фото і відредагувати. Трохи роботи є, але впринципі можна годинку десь пройтись.
-Чудово. Тоді де зустрінемось?
-Пропоную в кав'ярні "Believe" о 7 вечора.
-Мені по тебе заїхати?
-Ну якщо хочеш, то можеш і заїхати. Адрес я скину пізніше.
-А в тебе ж мого номера немає.
-Повір, для мене це не проблема.
-Добре. Тоді до вечора.
Я на це лиш кивнула і він вийшов з кабінету. Зараз всього 3 дня, тому можна трохи попрацювати. Я відкрила ноутбук і почала передивлюватись фото. Мій погляд часто ловив Дениса на фото.
Так за ноутбуком я просиділа 2 з половиною години. Потрібно збиратись і їхати додому. Скоро Денис по мене заїде, а я ще не готова. Як же ж складно однако бути дівчиною. Я взяла ноутбук, накинула піджак і поїхала додому. Там я швиденько одягнулась
К сожалению, это изображение не соответствует нашим правилам. Чтобы продолжить публикацию, пожалуйста, удалите изображение или загрузите другое.
