Вампірська гра

Глава 3. Що на серці??

На ранок я вийшла з кімнати, щоб попрямувати до Лідії. Та мене зустріла мама .
-Доню, ти куди так рано?
-До Лідії.
-А коли вчора повернулася?
-О десятій. З охоронцем.
-Так, він сказав, що привів тебе, тільки не сказав о якій годині. - значить він теж збрехав. Ну звичайно, якби він сказав, що загубив мене, отримав би по повній.
-Угу. То я піду?
-Гаразд, йди.
Я вийшла і помітила того охоронця. Підійшла до нього і повідомила.
-Ти вчора привів мене о десятій. Затям!- і пішла, а він залишився стояти з незрозумілими очима.
У Лідії я сіла на ліжко і потягнула інтригу .
-Давай вже! -не витримала вона.
-Мене врятував хлопець.-це єдине, що я змогла промовити спокійно, далі говорила дуже емоційно.- Він такий гарний! Його звати Едвард. Йому двадцять два роки!
-Едвард? Вау... Ну-ну.
-Він цікавиться вампірами. Майже все про них знає.
-Нічого собі!
-Але.. він не дуже хотів зі мною спілкуватися.
-Чому?
-Мовчав. Дивився на мене якимось..холодним поглядом.
-Тобі так здалося.
-Мабуть...не знаю..
І тут по новинам ми чуємо:
-"Сьогодні вночі знайшли ще одну жертву вампіра. Це хлопець років 25, де і ім'я хлопця ми не називаємо з явних причин."
-Ця! Ну от нащо це робити? Скажіть, де його вбили, може це біля мене тут?- кричала я.
-Це добре, що ти була з Едвардом, так би він і тебе з'їв.
-А до чого тут Едвард? Він би і його з'їв. Краще скажи, як ти втекла?
-Як? Дала йому камінням по голові і все.- ми голосно засміялися.

Після бесіди з Лідією, я побігла додому, щоб взяти речі в інститут. В коридорі мене зустрів Кевін.
-Ти чула, що сказали по новинам?
-Так.
-Будь обережна, цей вампір... Не наїсться ніяк. -інколи він такий турботливий... 
-Гаразд. Буду. - і побігла. Все зібравшись, я вийшла і сіла в машину, та ми ще не їхали. Чекали Ліді, бо нас завозять на одній машині. Вона прибігла і швидко заскочила в машину. Ми з багатих сімей, тому на автобусах не їздимо. Приїхавши в інститут, там тільки про того хлопця і говорили. Всі дуже злякалися, бо це сталося навіть біля їхніх будинків. Я не стала в це вникати, бо мені зовсім не цікаво. Де, як, коли. Головне, що є смерть. 
Ліді вчиться на медсестру, тому вона в іншому корпусі. А ось я вчуся на хірурга, і виходить залишилася без подруги... але в мене тут багато знайомих.Тому я не жаліюся. Наприклад, візьмемо Чарлі. Він мій справжнй друг, і це я не перебільшую. Він завжди мені у всьому допомагає. Хоча і дивукуватий якийсь. До речі, це сталося біля його будинку. 
Сьогодні, після третьої пари, він підійшов до мене.
-Привіт! Ти чула, що сталося?
-Так. Але не хочу про це говорити.
-Чому?
-Бо не цікаво.
-Ти, що не боїшся його? 
-Чого боятися? Це щось змінить? А сам? Боїшся?
-Я...ні. -сказав він невпевнено.
-Ха, так я тобі і повірила!
-Правда! Чого мені його боятися? Він на дівчат полює, на таких як ти! - Чарлі усміхнувся і, облизнувся.
-Що ти робиш? -я не зрозуміла його жест.
-Нічого. -він сховав очі. -Просто тебе попереджую.
-Так, все, ходімо. В нас вже пара починається. -я ні слова не зрозуміла, що він говорив, тому і забула про цю розмову.