Вампірська гра

Глава 18. День, коли вирішено все. 2

-Едварде! -до кімната вампіра забіг Ерік, весь запиханий. Едвард зіскочив зі свого місця, і підійшов до нього.
-Що сталося, Еріку? Пожежа?
-Ні. Гірше. Джей зі своїм військом йде сюди!
-Куди сюди?
-Сюди! До палацу!
-Звідки така інформація?
-Наші ворони повідомили.
-Твою ж ... негайно всіх вампірів через річку переправити до Трансильванії!
-Зрозумів.
-І готуй наше військо.
-Вже робиться!
Ерік вибіг. А Едвард згадував вчораншні слова тітки..
"А може вона... насправді, тут як шпигун. Не сьогодні, так завтра сюди прийде Лоренс. ВОНА приведе його сюди! І не сумнівайся! Зараз вона все вислуховує, винюхує..а завтра бац! І нема ні тебе, ні мене, ні моїх дітей, нікого! "
"Ні..ні..Елізабет, ти не могла так! Ні..не вірю! Не вірю!" Вампіру було тяжко це усвідомити. Він просто не хотів в це вірити. Та розум перемагав над серцем. " Та якщо це правда... я знищу всіх вас! Вб'ю всіх до одного!"

Едвард зі своїм військом. (військо наших героїв склададися з вірних людей, аж ніяк не тисячне військо) А Джейк прийшов зі своїм. Едвард та його команда були на поготові. Джейк засміявся.
-Як довго я шукав це місце.. так ось де ти мешкаєш.. Ха, а я кричав на свого сина. Він он який молодець! Знайшов де ти живеш. -повідомив Джейк Едварду.
-Так це Кевін? Який ти вправний детектив! -Едвардр похвалив його. І на душі відразу стало спокійніше, це не зрада від Елізабет.
-То я просто слідкував за твоєю коханкою. Ось і все!
-Ха. Значить ти хитрий детектив! -Едвард приготувався до бою.
-Будеш воювати? -здивувався Джейк.
-А ти як гадав? Здамся тобі? Та ніколи! Я до перемоги буду вистоювати свій дім.
-Правильніше казати до поразки.
-Хм, ось і побачим. Давай!! -закричав Едвард. І тут налетіли відьми.
Тактика Едварда була така: внезапність, швидкість, суперсила. Налетівши відьми збивали їх з пантелику. Едвард та його команда пішла в бій з командою Джейка.

Елізабет прибігла туди, і побачила тільки море крові, та багато поранених. Близько п'ятеро лежали мертві. Двоє поранені. А інші забрудненні в крові. Елізабет підбігла до Едварда.
-Едварде, вибач, це я.. я не услідквала за Кевіном, він все розповів татові, я не хотіла. Правда. Як ти? -Едвардр не чув її майже.
-Я добре, але твій тато.. -і він вказав на землю. Дівчина розвернулася,і помітила раненого батька на землі. Її тіло охопили мурахи. Її серце почало битися, вся вона тремтіла.
-Тато! Едварде, що ти з ним зробив?
-Ще нічого. Але...
-Едварде.. -вона не сміла його благати помилувати батька. Вистачило одного погляду між ними, щоб передати всі свої почуття. У одного біль, почуття помсти, втрата рідних, і питання щодо життя. У іншої біль, втрата батька, страждання, і можлива втрата. Та у обох кохання. Що ж переможе? Вони обидва не знали. Дівчина не знала, що робити. Едвард притиснув її до себе, щоб прошепотіти на вухо.
-Я прошу тебе, допоможи моїй сім'ї. Йди до річки, і посади їх на човен. Прошу!
-Звичайно, гаразд...-вона побігла до річки, перед тим оглянула ще раз це все. Вампір задумався.
-Едварде? -його покликав Ерік. Едвард почав підходити до Джейка зі своїм мечем. ВІн замахнувся, та встромив його прямо в землю!
-Знай, Джейку! Я не вбивця. Я не ти! Але попереджую, якщо ти ще раз замахнеш свою рукою на мою сім'ю... Я не задумаюся! І тоді я буду користуватися вже не зброєю, а своїми силами. Геть звідси! Забирайте його! -закричав він. Кевін та Джордж взяли його та понесли геть. Інші хлопці забирали інших з поле бою.
До Едварда підійшов Ерік.
-Я знав, що кохання затьмарить твою помсту! -промовив Ерік і пішов. Едвард підняв голову до чорного неба.
-Пробачте мамо та тато, я не помстився за вас! Та в мене ще все попереду! -закричав він. Тут прибігла Елізабет.
-Все. Відправила. Всі живі і здорові.
-Йди вже додому. Твого тата забрали. -відповів він грубо і жорстоко.
-Ти вбив його?
-Ні. -відповів він так само жорстоко.
-Дякую.
-Йди!
-Ні, я залишуся. Ти теж поранений!
-Де? -він тільки зараз помітив на своїй руці рану. -А.. це подряпина.
-Хто з нас лікар? Це велика рана! Треба шити! Поклич лікаря!
-Я нікого не буду кликати!
-В тебе, що лікаря немає?
-Ти тільки що його відправила річкою.
-А..тоді я це зроблю!
-Що?
-Так. Ходімо!
-Ні, йди до свого..
-Ходімо! -вона крикнула і пішла вперед. Едвардву сподобалась це. Він пошкандибав за нею. 
В кімнаті Ерік допомагав Елізабет рятувати Едварда.
-М! А! Ай! -кричав Едвард.
-Терпи! Ти ж не хочеш анастезію. -шила і говорила дівчина.
-Вампірам не можна анестезію.-повідомив її Ерік.
-Ясно. Терпи тоді. -Елізабет не хотіла уточнювати, бо була зайнята.
-М..боляче! -кричав хлопець.
-Терпи, любий..терпи. -вона вирішла його підтримати. -Зараз все буде. Закінчую шити.
-Це тобі Едварде повезло, що вона хірург. Та і ще на останньому курсі. -підкреслив Ерік.
-Так, в мене вже практика була.
-На людині? -запитав Едвард.
-Ні. На жабі. А ти в нас вампір. Тоді.. людини в мене може і не бути..
-Буде. Не хвилюйся. -Елізабет усміхнулася і закінчила.
-Готово! Молодець! Тепер тобі треба відпочинок. Де можна руки помити?
-Вийдеш, і зайдеш в сусідню кімнату. -розповів Ерік.
-Гаразд. -вона вийшла.
-Вона не зрадниця. Бачиш, залишилася з тобою. 
-Це і дивно..
-Так, Едварде. Тебе вже тітка Еліс добряче накрутила.
-Так. 
-Едварде, забудь.
-Просто.. -в цей момент зайшла Елізабет. 
-Я вас перервала?
-Ні. Нічого важливого. Заходь. А я вийду. -Ерік вийшов, а Едвард думав.
-Елі... ти.. хочеш залишитися?
-А ти женеш? Ну добре..
-Ні. Ні, стій! -він схватив її за руку. -Я не хочу, щоб ти йшла. Я хочу, щоб ти була поруч. Лежала поруч...
-Ем.. ну добре. -Елі лягла поруч з Едвардом, на його груди.
-Тобі не боляче?
-Ні. Лежи. Мені чудово!

Так вони і поснули в обіймах.