Крізь розум

Глава 2

Оберти ключа в замковій щілині ніби ділили життя на «до» та «після». Незвичайна урочистість і бажання дізнатися про нове панували. Дівчина ще мить постояла біля зачинених дверей.

«Шляху назад немає».

Вона вийшла на вулицю, радіючи розсіяному світлу і кутаючися у великий светр дужче. Легкість у тілі мало не підкидала її у повітря при кожному кроці. Вона не любила того, чого не розуміла чи не знала, але тепер має зачіпку.

Запам'ятати вулиці у цьому місті було не складно. Сьогоднішній день ще й не хвалився багатолюдністю. Дівчина йшла, вдивляючись у хмари: напівпрозорі та суцільні, вони ніби захищали світ від непередбачуваного.

Будинок біля парку був середнім: не новобудова у центрі, та й не старий гуртожиток у спальному районі. Місцями фарба потріскалася. Різнобій оформлення балконів здешевлював будинок. Крізь деякі вікна можна було спостерігати за звичайним днем ​​людей, котрі живуть тут. Вони й не підозрюють, що відбуватиметься. Про це не здогадувалася і дівчина. Вона зайде крізь парадні двері, стримуючи трепет серця, підніметься на шостий поверх.

-Обережно!

Дівчина ледве встигла повернутися від роздумів у реальність і оступитися назад, як хлопчик, років десяти, промчав на велосипеді біля її взуття. Усього мить, а таке могло статися. Вона лише тихо пирхнула, обтрушуючися від сухого пилу.

Кам'яні сходи тягнулися вгору. Кожен крок пускав відлуння, яке резонувало до якогось із верхніх поверхів. Дівчина йшла, починаючи частіше дихати. Ще трохи, і причина іноді безсонних ночей буде ідентифікована. Її пальці сильніше стискали лямки портфеля, який вона завжди носила з собою. Перший поверх, другий.

Біля кожної квартири пахло чимось. У однієї – ягідний пиріг, у другої – смажена риба. Ще одна контрастувала їдким сигаретним запахом. Цей будинок нічим не відрізнявся від звичайних житлових багатоповерхівок. Приглушені розмови чи звук телепередач - все воно створювало атмосферу буденності. Почуття, ніби піднімаєшся після школи або додаткових занять у вашу з батьками квартиру. Третій та четвертий поверх.

Через вікна на сходові прогони заливалося холодне світло. Рослини в горщиках, за які, напевно, була відповідальна і дивилася якась буркотлива бабуся, стояли в кожному кутку. Дівчина й не могла подумати, що Раймонд вибере саме таке місце. Вчений та житловий будинок – поєднується дивно. А що, якби тут усе зруйнувалося до біса? Злетіло у повітря? П'ятий і, нарешті, шостий поверх.