Хроніки Енеї

Розділ шостий

- Ти геть здурів?! - Ірелінн підскочила зі свого місця. - Я ж серйозно!
- Я також. - Вовк і далі широко усміхався. 
- Ні. Тут потрібна згода обох сторін, мою ти не отримаєш ніколи.
- Не розкидайся такими гучними словами.
- На що ти трясця натякаєш?! - Ельфійка гнівно стукнула кулаком по столу.
- Та жартую я. - Кеір тихо розсміявся. - Ти мила коли злишся
- Я тобі так просто цього не пробачу, бісів син. - ховаючи червоні щоки пробурмотіла дівчина.
- Ну й не треба. Давай тепер серйозно.
- Насправді в мене є одна ідея.
- Викладай! - на маківці Вовка з'явились вуха. Іреллін мимоволі посміхнулась, ця звичка була у нього з дитинства. Хоча Кеір завжди ненавидів себе, свою природу, свої інстинкти, вуха з'являлись за найменших проявів радості. Це було доволі мило, тож дівчина казала що у такі моменти він схожий на песика якому дали кістку.
- Дядько Карлас згадуватиме мені це до кінця життя. Отже, я нападу на тебе привселюдно, ти не шкодуючи сили захищатимешся, а згодом візьмеш мене в полон. Карлас довідається про це і ти висунеш йому такі умови: я повернусь додому тільки якщо Вовки і Ельфи укладуть перемир'я. Оскільки він не в праві приймати рішення самостійно,я відправлю йому вістку, щоб погодився, бо для нас це також корисно. Згодом ти мене відпустиш, а повернувшись додому я призначу нашу першу дипломатичну зустріч.
- Звучить добре, тільки що означає "не шкодуючи сили"? - запитав Вовк примруживши очі.
- Те й значить. Я ж знаю який ти благородний і добрий, не б'єш ні друзів, ні дівчат, а я бач і те і  інше.
- Ти хочеш щоб я тебе вдарив?
- Я хочу щоб ти зі мною бився.  - Ірелінн нахмурила брови.
- Ні. - хлопець заперечно похитав головою.
- Так!
- Іреллін я не можу.
- Чому це? В тебе є якісь інші варіанти?
- Ні. Я не битимусь.
- Тоді тобі не бачити перемир'я. - дівчина тяжко видихнула і відкинулась на спинку стільця.
- Ну принаймні не на повну силу. Але я намагатимусь щоб це так виглядало, домовивсь?
- Добре. Трясця, завжди все виходить по-твоєму. -  Ельфійка посміхнулась.
- Але що робити до тих пір? Не спати ніч не варіант, тобі треба відновити сили.
- Це неважливо. Де зараз Еверард ?
- Ох, Ев? Здається у нього вилазка біля кордону, сподіваюсь він нічого не начудив. І до речі, він тут більше не живе і не з'являється, тож не хвилюйся.
- Твій брат йолоп, як ти доручив йому таке? - Іреллін здивовано глипала очима.
- Він нічого не вчудить. - з серйозним обличчям відповів Кеір - Принаймні я сподіваюсь.
- У нього жахливий характер, як добре що ти пішов в матір, бо Ев вилитий Дітріх. Я тобі гарантую, він багато не проживе.
- Вб'єш його? - сміючись запитав хлопець.
- Цілком можливо. - усміхнувшись відповіла Ельфійка.
- Ти прибула сама чи з кимось?
- Мій особистий загін залишився в Зеленій Греблі, тож так. Завтра у Вовків складеться враження, ніби донька голови переоцінила свої сили, за що і загреміла до в'язниці. Там хоч добре годують?
- Ніколи не перевіряв, але можеш спитати у Ева. І хто сказав тобі що ти там сидітимеш?
- А де ж тоді? - дівчина нахмурилась.
- Десь в моїх володіннях, можливо навіть тут. У батька точно залишились цифанітоі кайдани.- здавалось що усмішка ніколи не сповзе з його обличчя.
- Використовуєте винаходи Вампірів? Безсоромні пси. - пирхнула Ірелінн.
- А чом би й ні? Вони ж так зручно вгамовують ваші сили. До того ж ми їх не крали, Вампіри подарували їх нам добровільно, як один із символів перемир'я. - відповів Вовк.
- І довго у вас це перемир'я? Якщо вірити новинам, його взагалі немає на кордонах постійні сутички.
- Правильно, воно було ще за часів керівництва мого діда.- склавши руки на грудях відповів хлопець. - Потім вони самі його і розірвали, тож так, сутички стаються й нині. Але подарунки не віддають, тож чому ними не користуватись?
- Зрозуміло. - кивнула Ельфійка.
- Ви ж ніби родичі з їхнім головою?
- Дуже далекі. - пирхнувши відповіла Іреллін.
- Пора спати, скоро світанок.
- Знову ти тему змінюєш, як хочеш, а твоє ліжко - моє.
- Домовились, воно достатньо велике для двох. - примружившись сказав хлопець, отримавши черговий лютий погляд в своєму напрямку.
- Не боїшся що задушу? - запитала розгнівана Ельфійка.
- Анітрохи. І коли ти такою стала?
- Якою "такою"? - її очі палали вогнем.
- Злою. - Кеір вдав обурення.
- Ну то й добре що стала, якщо не була раніше. Проживу довше.
- Бе-бе-бе. - Вовк показав їй язика.
- Ведеш себе як мале щеня. Я пішла, а ти роби що хочеш, кімната ж тут не одна. - Ірелінн підійнялась зі стільця і махнувши рукою покрокувала з кухні.