so far away

Бонус 1 і 2

Чімін щиро радів вступу Юнгі до університету, ще й на бюджетну основу. Тому, вирядившись як клоун, у все найкрасивіше і наймодніше, прибіг на лінійку з букетом квітів. За підсумками він простояв на спеці цілу годину, слухаючи педагогічний склад, що занудно говорив про переваги обраної професії та про майбутнє покоління майстрів у своїй справі, що вони виховують завдяки їх системі освіти, поки сам Юнгі прогулював цей захід, вирушивши пити каву з новими одногрупниками. Звичайно, певно, варто було б спочатку повідомити про свій приїзд, щоб не засмучуватися, але Чімін так хотів зробити сюрприз, що тепер плівся додому, псуючи красиві ромашки своїми повненькими пальцями, обриваючи пелюстки, надуваючи повні губи від якоїсь незримої образи, що просочилася у повітря.

Можливо, ну, припускаючи гіпотетично, те, що зараз шкребеться всередині, як паршива кішка з отруйними кігтями — це ревнощі? Знаєте, така настирлива і погана, що від неї ще крутить сильно? Чімін ось до цього моменту не знав, от не пощастило йому жити з симпатичним хлопцем в одній квартирі до зустрічі з Юнгі. Буває.

Він пхає носом чобота камінь, від безсилля і незрозумілого серцебиття всередині, обмірковуючи, чим же займався зараз Юнгі з іншими людьми. У компанії з симпатичними дівчатами та хлопцями, одного з ним віку, вони, напевно, мають багато спільних тем для розмов. Звичайно, він же не звертатиметься до них «дядька».

Чімін пирхає прямо посеред дороги, на очах у перехожих, і ніс хмурить, зло тупотячи по бруківці. "Ось не можна людині вже й відпочити," - все Чімінів мозок намагається додумати. Це його теж дратує. Все бісить. І сонце це яскраве, і люди, і ромашки, і сюрпризи.

«Юнгі ж не собака на ланцюзі, Пак, ти дурнуватий, Чімін»

"Зберися ганчірко!"

От йому гріх скаржитися, бо, сьогодні в нього теж буде непогана компанія - телевізор та їжа. Адже правда? Тільки злість не минає, а з нею і якийсь хвилюючий, навіть тривожний стан.

Додому він приходить вимотаний. Сонце здорово напекло голову, Юнгі зник, емоційна гойдалка і втома накривають лавиною невдоволення. Чімін розуміє, що очікування - це справжнє катування, але дзвонити Міну та дізнаватись, як там і що, знову ж таки не збирається. Від безвиході доводиться нервово натирати чисту підлогу, готувати, хоча навіть їсти не хочеться. Це вже як звичка, щоб нерви заспокоїти. Бажання працювати немає, має вихідний сьогодні, пиво випивається за пару ковтків, чіпси неохоче з'їдаються, і з фільмом не щастить. Мильна драма з соплями. Маячня.