so far away

Chapter 5: Рішення

========== Чімін ==========

Чімін дивиться на папери в руках, вслухаючись у голос начальника відділу, і відчуває легку нудоту від того, що не їв добу, і тривожився не по ділу. Букви мелькають перед очима, як бриж від кинутого у воду каменя, змушуючи його почуватися на порядок гірше звичайного. Робота, їжа, сон — він ніколи не думав, що почне втомлюватися від повсякденних речей, починаючи шкодувати про убогість життя набагато сильніше, ніж зазвичай. Світ перед ним змінюється поступово, збагачуючись емоціями, на жаль, на даний момент, лише негативними або болючими. Він жадібний і до цього, чіпляючись за них як за рятівне коло, знаючи, що всі події залишаться в пам'яті.

Юнгі пропав, так само різко, як і з'явився, кинув квартиру, речі і Чіміна. Куди - незрозуміло, навіщо - теж, залишивши минуле без жалю і не повернувши невеликий борг за лікарню та похорон. Чімін ворожив, чи потрібно шукати того, хто захотів зникнути? Хто стер сліди за собою і навіть не написав записки, як буває в дешевих романах для підлітків, Чімін і не знав, добре це чи погано.

У будь-якому разі, душа боліла неймовірно сильно, ніби відірвали шматок плоті і сховали в скриню з чортами, подалі від всевидячих очей. І він залишився на землі, сліпий й кульгавий, проклятий на віки віків, залишений напризволяще, що повзає в пошуках зниклого. Чімін знає, що зможе жити без нього, але від цього не легше. Багато думок відвідують його в ті дні: «Кинув, бо не зможе повернути борг? Вирушив на пошуки кривдників чи хоча б правди? Поїхав до іншої країни заліковувати рани? Зайнявся непробудним пияцтвом?»

Але все це здавалося таким незначним і неправильним, не вірилося, що Юнгі, якого він знав, зламається і почне псувати своє і без того паскудне життя. Він говорив колись:

«Труїти себе алкоголем, помстою та падати навколішки біля храмів, намагаючись заспокоїти душу — несусвітня дурість. Це брехати самому собі, псувати життя ще більше, через свою слабкість. Якщо таке трапиться одного разу і зі мною, то, значить, я вже прикінчив себе голими руками.

Чімін знав, що такі слова не з'являються просто з повітря, напевно, його мучили думки про це багато років, і вставати наперекір їм було б справжньою дурістю. Втратити себе — це найвищий ступінь ненависті чи все ж таки слабкості? Він не знає, якоюсь мірою Чімін і сам був тим ще слабаком, раз закрився в собі і прожив багато років самітником, саме тому судити не брався.