so far away

Chapter 3: Родина

========== Юнгі ==========

Дні невеселою тягучкою рухаються в дупу, адже, він пролежує їх на ліжку, набираючи пару трійку кілограм. Халявна жрачка робить свою справу, особливо, коли вона тільки з плити, вся така гаряченька і пахне м'ясом, а не травою чи дешевою приправою з рамена. Юнгі вважає себе королем ситуації, до тих пір, поки не доводиться з ниючим болем сповзати з м'яких подушок (їх до речі теж купив Чімін). Йому тягають їжу, воду, прибирають у квартирі, абсолютно не витрачаючи його гроші, скромно посміхаються і вибачаються.

Юнгі таке цінує, а найбільше, коли Чімін вибачається перед убитим тарганом і морщить свій крихітний ніс, гидуючи взяти труп у руку, але все одно продовжує мити підлогу або посуд. І хоча, звісно, все це починає переходити межу, у Юнгі немає сил перечити. За ним так не доглядали, дайте згадати, о, здається — ніколи. Вітчим тільки ременем його хльостав, та в непритомному стані посилав у кіоск, в якому продавали контрабандне соджу, за добавкою. Лише сестра намагалась якось комунікувати з ним, навіть одного разу, доглядала за ним, коли він лихоманив. Бувало, відпоювала чаєм і тицяла таблетки в рот. Але це все одно не порівняти з тим, що відбувалося зараз. Юнгі в голові жартував про те, що Чімін став його "папочкою" чи як це називається, у дурних цих книженціях? Хер його знає, але звучало супер смішно та безглуздо.

Юнгі думав, що стане двірником чи вантажником, а став утриманцем — волога мрія блондинки з анекдотів, але точно не його. Чим більше часу минає, тим гіршим стає його моральний стан, особливо, коли він згадує про сестру. Та пропала на такий довгий термін вперше, і через це думки, що закрадалися в його голову, були похмурими та страшними, про них хотілося забути. Він думав... Їх не було. Не існувало світу, Мін Юнгі, проблем, болю в тілі, він не мав почуттів і потреби в грошах.

Але насправді все що йому залишається - це збирати себе по шматочках, щоб просто встати і приготувати чашку кави. Нехай харчуванням його забезпечував Чімін, проте, йому все одно було соромно брати дорогі продукти. Після всієї цієї історії, якщо він матиме можливість, він буде тільки радий віддати все назад, просто, щоб це почуття незрозумілого жалю і жадібності до себе — зникло. Він твердив собі — "тобі достатньо, не загравайся" і зберігав «підкуп» у шухляді письмового столу, щоб пізніше віддати його. Хоча, слід враховувати, що з двох підробітків його поперли, в перший же день відсутності, тому, залишалося сподіватися, що гроші зваляться на голову разом з дощем.