so far away

Chapter 2: Цигарку, дядьку?

========== Юнгі ==========

Юнгі прокидається через кошмар, сенс якого навіть не може згадати. Він підлітає з ліжка, тим самим, руйнуючи бар'єр між сном і реальністю. Серце б'ється, як у переляканого зайця, зіниці збільшились до розмірів двох оливок, йому здається, неначе він кудись запізнюється, що дім горить і його голова. Він молить пошепки світ врятувати його нікчемну душеньку від неодмінної втрати роботи, якщо той страх таки був правдою. Голова тріщить, і це навіть не схоже на мігрень, скоріше на те, що черепну коробку намагаються розпиляти надвоє. Ноги тремтять, а коли він торкається власної руки, то на дотик вона як мокра, збита вата. Дивна пов'язка на плече, в котру була загорнута рука, спокою не додала. Гіркота на кінчику язика розносить неприємний й тягучий біль по всій шкірі, що був наполовину, насильно заглушений медикаментами. Десь там, на підсвідомості, Юнгі розумів, що всередині горить пекельне полум'я, якому не дали вийти на зовні. І що, коли смак пігулок в роті зникне, тіло почне тріщати по швах.

Біль. Юнгі стримує розсерджений крик, коли невдала спроба встати тягне його додолу, падаючи на ліжко дупою і затискаючи голову робочою рукою, намагаючись прибрати жахливе пищання в голові. Його трусить через нерозуміння ситуації, яскравого світла лампи на тумбі, що ніби випалює очі, від тривоги і пустоти у пам'яті. Він закушує губу, відштовхуючи всі думки від себе і болісно стогне, коли нова хвиля нестерпно віддає у все тіло.

- Тобі треба лягти, - умовляє його хтось тихим голосом, Юнгі переборює своє бажання зашипіти на звук, як перелякана кобра, слідуючи за чужими сильними руками, опускаючись на подушки. Все дзвенить навколо, кольорові мушки гасають по стелі, поки сам Юнгі ковтає страх, разом зі слиною, намагаючись згадати де він і з ким. На думку спадає лише біль і нічого кориснішого — це гнітить і засмучує, та тільки нічого з тим не поробиш.

Сухість у роті заважає говорити, а гул навколо, що створюється власною головою, нагнітає Юнгі і не дає зосередитися. Він міцно стискає пальцями ковдру, думаючи про минуле, де йому доводилося так само мучитися в ліжку. Його багато хто бив: батько з перепою, хлопці з району коли з грошима зовсім погано було, навіть дівчата зі школи побили його сумками зі змінним одягом, коли він випадково переплутав роздягальні. Ніяких серйозних наслідків не було насправді, та і бійок малувато, як для хлопчини з бідної родини. Можливо його побоювалися, бо думали, що він син вбивці. Хтось розпустив цю байку, й так воно закріпилось серед знайомих. Це багато в чому йому допомогло, як би дивно це не звучало, тепер він навіть не має серйозних хвороб або історій з жорстоким побиттям, крім поодиноких випадків.