Один сніжній вечір

Святковий вечір

  Стоячи біля якогось кафе, Ніл палив останню цигарку з пачки.

— «Треба не зволікати, через деякий час вони зрозуміють що я "гуляю" надто довго і почнуть мене шукати» – подумав хлопець викидаючи недопалок у смітник.

  Вечір. Снігопад.  Майже новий рік. Новорічна атмосфера заполонила увесь простір, магазини, кафе та навіть вулиці.
  Усі люди зазвичай святкують його у колі сім'ї, даруючи один одному подарунки й просто насолоджуються цим святом з близькими.
  Ніл не розумів усіх цих тонкощів, він не розумів що саме у цьому святі приносить людям щастя.

  Йдучи подалі від центральної вулиці, Ніл просто відпускає свої думки у вільне плавання по течії й навіть не помічає того, що за ним хтось йде.

— Не можу зрозуміти.

  Від несподіванки Ніл завмер на місці.

  Ендрю, що стояв позаду нього ліниво потягував цигарку.

— Що саме? – Поборовши переляк, Джостен проковтнув слину та повернувся на п'ятах до Міньярда.

— Чому ти тікаєш від них? – відповів питанням на питання Ендрю, зі звичайним для нього виразом обличчя, — Ти ж сам захотів залишитися з ними.

— . . .

— Май на увазі, як би мені не хотілося цього казати – Міньярд скривив обличчя, — Вони люблять тебе, й вважають "тебе" – він показав на нього пальцем, — Своїм другом.

— Дивно чути від тебе таке, – зауважив Ніл, — Чи не вкусила тебе скажена собака поки ти мене шукав?

— Зараз переді мною одна стоїть. – як ні в чому не бувало сказав Ендрю дістаючи цигарку з пачки.

— Хей! – обурився хлопець.

— Ти перший почав. – підпаливши цигарку він зробив затяг.

  І тут Ендрю розсміявся. Тихо і хрипло, не від того що у нього здавали нерви, а просто тому що ця ситуація здалася йому забавною.
  Через тихий сміх Дрю, у Ніла потеплішало у грудях і він засміявся разом із ним, йому хотілося щоб цей момент продовжувався якнайдовше.

  Коли Ніл перестав сміятися, він відчув як котиться сльоза.
  Ненароком він згадав як проводив новий рік зі своєю матір'ю. Через вічні "хованки" вони не могли святкувати як усі й обмежували себе одним келихом шампанського і невеликим перепочинком, але згодом вони взагалі перестали згадувати існування будь-яких свят.
  Він відчував що його ось-ось накриє істерика, але промовчав дозволивши своїм емоціям взяти гору.
   Ендрю не міг не помітити його різку зміну настрою, тому він стояв очікуючи подальших дій Ніла.
   Швидким ривком Ніл вчепився у Ендрю, наче він міг зараз зщезнути назавжди, і притиснувшисть до нього він чекав на те що той його відштовхне або навіть вдарить. Але нічого не сталося, Міньярд просто застиг від шоку.
   Зазвичай, Ніл питав у Дрю дозволу перед тим як торкнутися його, — «Напевно це через те, що він не у собі» – подумав Ендрю, і подумки стримуючи свої рефлекси просто дозволив себе обійняти.

  Вони стояли так до тих пір, поки Джостен повністю не оговтався від панічної атаки.

— Так чи ні? – спитав Дрю, дивлячись Нілу у вічі.

— Для тебе завжди так. – посміхнувшись, сказав Ніл.

  Закотивши очі Ендрю поцілував Ніла.

  На годиннику пробило дванадцяту. Якісь заклади на свято замовили салюти, люди посідали за столи в очікуванні на вітання президента, й почали загадувати бажання на цей рік.
  А у цей час, на вулиці стояли два підлітка, яких окрім їх самих нічого більше не цікавило.