Золота фіалка

Туман

   Техьон і сам не знає, як опинився біля входу до замку. Він може помітити лише нескладний шум навколо, стукіт власних ніг і судомне дихання, від якого у грудях під час бігу все болить. Але йому зовсім начхати, головне – інше. Головне, що біля сходів, там, де люди поспішають зістрибнути з коней, щоб обступити півколом один візок, він, нарешті, гальмує, і все бачить на власні очі.

– Ч-Чонгуку...

Коліна підгинаються, але омега не може зараз дозволити слабкості підкорити себе. Він квапливо прямує вперед, прямісінько туди, де лікар уже схилився над м'яким тілом дофіна. Вартові освітлюють двір палаючими смолоскипами, розганяючи сутінки й туман, котрі зловісно затягуються побіля рову за кам'яними стінами замку. Альфа блідий і слабкий, ледве тримає свої очі розплющеними, тихо дихає ротом, а погляд його ніби не годен бачити. На ньому розрізають одяг і на боці стає видно страшну рану, залишену гострим клинком.

– Заколотник сховався серед варти, а вночі на під'їзді до замку накинувся на дофіна прямо зі свого коня, – почав шепотітися хтось зовсім поряд з омегою. – Але Чонгук навіть встиг зламати йому шию, перш ніж знесилитися...

Техьон пропускає це повз вуха і мовчки підходить впритул до дофіна. На щастя, варта без зайвих слів пропускає його і дає опуститися над альфою, торкнувшись пальцями чола вкритого холодним потом. Чонгук одразу глибоко втягує повітря, брови його сходяться на переніссі, а погляд знаходячи Техьонів, повертає свідомість.

Альфа дивиться на нього своїми темними очима і ледве чутно шепоче вустами, котрі не слухаються.

– Ви такий прекрасний сьогодні... мій принце...

Втративши останні сили, він непритомніє.

Техьон вищить, усім тілом нахиляється до нього, але раптом чужі руки хапають його, стискаючи тіло і міцно притискаючи до себе, щоб нерухомо втримати. Сокджин наполегливо каже йому на вухо:

– Техьоне, все буде гаразд, ти чуєш? Чонгук сильний, він упорається. Його встигли вчасно доправили до лікаря, тому не картай себе. Тихо...

Техьон голосно схлипує, запізно збагнувши, що плаче і від ридання весь тремтить. Скориставшись короткою паузою, Сокджин повертає його до себе і змушує пригорнутися мокрим обличчям до своїх грудей, гладячи долонями неприкриту спину, що вся вкрилася сиротами від нічного холоду.