Золота фіалка

Ніч

Коли вони виїжджають за стіни замку, на вулиці вже панує глибока ніч. Вона вкриває тінню той жах, котрим хизувалися сонячні промені, і Техьон щиро вдячний за це. Йому не хочеться бачити, на що перетворилося місце, де він жив з того самого моменту, як з'явився на світ. Так, можливо, батько не випускав його за межі палацу, всіляко обмежуючи свободу, але своє королівство омега однаково любов палко та ревно був йому відданий, як і належить справжньому спадкоємцю корони.

А тепер йому, як справжньому спадкоємцю корони, випадає дещо інше, що лякає своєю невідомістю й холодить душу жахом.

Коні, які тягнуть візок, фуркають. Усередині кволо горить свічка, вогонь від неї розсіюється завдяки склу лампади, але навіть цієї краплі світла достатньо, щоб освітлити тісноту. У візочку їх їхало четверо: двоє вартових, один з яких – той самий, котрий приходив у сад; сам Техьон і один з його придворних служників – хлопчина на ім'я Пак Чимін. Він теж омега і ще геть юний, молодший навіть за Техьона, якому минулого грудня виповнилося лише вісімнадцять. Тремтить усім своїм маленьким тендітним тільцем і щільніше притискається до принца, певно, навіть не усвідомлюючи цього. Звичайно ж, йому лячно: він теж на власні очі побачив смерть, сам висів на волосині від неї, а тепер геть не відає, куди його везуть разом із паном. Техьон не дозволяє собі тріпотати зі страху. Хоча й на його голові зараз немає корони – лише м'яка тканина каптура, що пришитий до похідного плаща, – він тримається прямо та стійко. Він завжди пам'ятав і пам'ятатиме, ким є. Навіть потрапивши в таку ситуацію.

Омега не відриває свого погляду від вікна, за яким зараз ледве можна щось розгледіти, але це все ж ліпше, ніж відвернутися й зустрітися поглядом з вартовими, котрі сидять прямісінько навпроти. Але це однаково не рятує від їхніх розмов.

– Отже, ось вона яка, Золота фіалка, – тягне один, і Техьон вимушений звернути на нього свою увагу, щоб окинути непроникним поглядом. – Чутки не брехали, – додає він, після чого тихо присвистує, і крива посмішка розпливається на його обличчі, показуючи жовті зуби.

Техьон змушений докласти багато зусиль, аби не скривитися. Хто ж знає, на що можуть бути годні ці варвари, якщо їх якось не задовольнить його поведінка.

Проте інший, той, з яким Техьон знайомий трохи довше, одразу ж гаркає на свого товариша:

– Стули пельку, Юбіне! Принц Техьон призначений дофіну. Ось так ти розмовляєш зі своїм майбутнім королем?!

Чимін у нього під боком здригається сильніше, ніж зазвичай, і втискається мокрим обличчям у його плече, прагнучи стати зовсім крихітним, аби його не було ані видко, ані чутно. Техьон дбайливо охоплює його тіло, дозволяючи пригорнутися до себе і трішки зігрітися в їхніх обіймах. Сам він деякий час продовжує дивитися на альф, але потім знову повертає погляд на нічну темряву за вікном. Візок усе їде далі, стаючи часткою довгого ланцюга. Усі вони прямують до моря, щоб там потрапити на корабель, котрий доправить їх до сусідньої держави.

Техьон старається не думати про те, що можливо, востаннє дихає повітрям своєї рідної країни – це змушує очі знову наповнитися слізьми. Йому не можна цього. Той вартовий правильно сказав: він – та сама Золота фіалка, прикраса королівства. Омега, про красу й витонченість якого почали з'являтися оповідки ще до того, як він встиг повністю розквітнути. Батько з братом берегли його, як зіницю ока, жодного разу не втративши з-під суворого нагляду. Оберігали для більш вигідного союзу... але втілити в життя цей союз так і не встигли. Техьон і гадки не має, кого вони хотіли бачити на місці його судженого, а тепер це геть несуттєво... суджений у нього зараз зовсім інший, і незабаром Техьон матиме честь зустрітися з ним віч-на-віч.

Дофін Чонгук, трохи старший за самого Техьона. Закордоном здобув репутацію хорошого стратега та вояка, яких пошукати. А ще розбивача сердець... пощастило ж Техьону. Але, може, це й на краще. Може, Чонгук візьме його за чоловіка і забуде, віднайшовши втіху в обіймах інших омег, котрі радітимуть йому набагато більше за дорогенького чоловіка.

Техьон тихенько зітхає. Він знав, що з народження позбавлений права вибору. Знав, що доля в нього така ж, як і в інших омег, що ходять світом, одна – вийти заміж за того, кого вишле доля, і подарувати йому якомога більше спадкоємців. Наявність корони нічого не змінює... тільки робить його ношу набагато важчою.

Золота фіалка... так його завжди називали за межами батьківського замку. А все тому що, фіалка – квітка, що вишита на гербі їхньої сім'ї. Техьон немов скарб, що все своє життя тримали за сімома замками. Можливо, без виняткової любові та надлишкового тепла, втім, надійно замкнений. Але зараз це вже минуле. Будь-який замок, як виявилося, можна зламати, а скарб – поцупити.

Фіалка – тендітна квітка. Ніжна та вразлива.

Омега все поглядає у вікно, не наважуючись дозволити собі заплющити очі.

Він вдивляється в темряву, що оточує його, і тихо молиться. Молиться про те, щоб ніхто не зумів розгледіти тендітність під його золотавою маскою. Інакше – затопчуть.