Золота фіалка

Веселка

  – Ви отямилися, – шепоче Техьон. Тим часом хватка на його зап'ясті слабшає, але омега самотужки відчайдушно чіпляється за чужі пальці, стискаючи їх обома руками і підсувається ближче до дофіна, котрий лежить у ліжку, намагаючись опритомніти.

Чонгук хмуриться, проганяючи сон, глибоко зітхає і одразу скривлюється від болю в пораненому боці. Погляду з принца не зводить, а Техьон, наче зачарований, дивиться на альфу, просто не може надивитися, не вірить, що той розплющив очі і отямився. Він так боявся!.. Переповненого почуттями, його знову нудить, і омега напружується, затримує подих, намагаючись це перебороти.

– Т-Те-хьоне, – ледь вимовляє дофін, – ч-чому...

– Ви були поранені заколотником на під'їзді до замку, – одразу каже йому омега. – Ви цього не пам'ятаєте?

– Пам'ятаю, – Чонгук знову хмуриться. – Я не про це. Чому Ви тут?

Принц розгублено підіймає брови, але потім запізно він усе розуміє та відстороняється, різко підводиться з ліжка, на краєчку якого він увесь цей час сидів, охороняючи чужий сон. Від цього в голові починає паморочиться, і доводиться схопитися за вертикальну балку, на котрій тримався балдахін.

– Я просто зайшов навідати Вас, Ваша Величносте, – відповідає він, опановуючи себе. – Проте якщо Вам не подобається моя присутність, то покваплюся негайно зникнути.

Наляканий раптовістю того, що сталося та занепокоєний власними почуттями, омега тягнеться по книгу, котру до цього читав у голос: та впала з його колін незадовго до цього.

– Я покличу лікаря і розповім Його Величності про те, що Ви нарешті опритомніли. Усі в палаці радітимуть цій новині! – викрикує він, уже прямуючи до дверей. Ті грюкають за його спиною, щойно принц переступає поріг, зникаючи.

Альфа дивиться йому в слід, розгублено і не тямлячи, що сталося. Чонгук його налякав? Він лише хотів з'ясувати, чи є правдою те, що омега весь цей час знаходився поруч, та чи не примарилася йому чужа присутність, яку він так сильно бажав у видінні. Але натомість, щоб розвіяти сумніви, Техьон просто втік. Можливо, Чонгук якось неправильно висловився? Що він там сказав?

Дофін хмурніє, напружує голову, в якій ще не розсіявся туман. Мабуть, лікар поїв його маковим молоком, аби зменшити біль, а те досі плутає його думки. У кімнаті сильно пахне польовими квітами – це принців запах, який Чонгук не сплутав би з якимось іншим.. Його відчуття дарують надію, що події – не міраж. Чонгук жадібно дихає, бо за ці дні, що він був відсутній, устиг засумувати за ніжним ароматом. Той не нав'язливий та чистий, розкривається тонким букетом свіжості та волошкових бутонів... Чонгук напам'ять знає всі його грані.