В Обіймах Долі

Розділ 10

                         Дана
    Я лежала в ліжку, втомлена після довгої прогулянки Бухарестом, але сон так і не йшов до мене. Коли ми з Владом приїхали назад у особняк, сонце вже сіло за горизонт. Валентин нагодував нас смачною вечерею, Дженгер розпитував про мої враження, а Влад сидів і мовчки спостерігав за мною.
     Я тисячу разів подякувала чоловікові за щедрі подарунки з художнього магазину, на що той усміхався і просив перестати дякувати, адже я тепер маю намалювати йому картину.
     “Ти перша жінка в моєму житті, чиї забаганки я виконую”— чомусь ці слова не виходили в мене з голови.  Невже у Влада не було коханої жінки, яку він обсипав подарунками? Всім подобається увага, особливо від таких чоловіків як Влад Тревільян. Але я не звикла до таких дарів із чоловічого боку.
     Мій колишній за рік наших стосунків подарував мені лише пару разів букет ромашок, і коробку шоколаду. Я й не просила жодних подарунків, бо почувала б себе дуже ніяково. Мені було досить тих ромашок, хоч я любила троянди. А тут чоловік знає мене від сили пару днів, а вже й квітами задарував, і для мого улюбленого заняття купив все потрібне. Я пам'ятаю, як він після покупки квітів на святі подарував мені букет із білих та червоних троянд.  Він міг взяти будь-який інший букет, але вибрав саме мої улюблені квіти. Хоча це банальна випадковість, адже усі дівчата люблять троянди. Але на той момент, коли я взяла букет з його рук, у мене в грудях щось клацнуло. Дивне відчуття, але я вирішила що це просто з подиву, адже раніше чоловіки мені не дарували такі прекрасні букети.  Тому я сильно не зациклювалася над цим.
      Сьогодні Влад розповів про вбивство своїх батьків, від чого я була у ступорі. Який жахливий біль пережив цей чоловік. Я зрозуміла б його мотив, якби через мене він хотів помститися Метревеллі. Я б і сама так вчинила. Але Влад дав ясно зрозуміти, що не збирається вплутувати мене в цю справу. Є інша причина мого перебування в його будинку, і це не тільки за для безпеки. Він сказав, що розповість мені всю правду, але коли настане час. А мені хотілося знати все й одразу. Потрібно буде розпитати Дженгера та Валентина, може вони хоч щось скажуть.  Хоча їх Влад можливо попередив про те, щоб не балакали зайвого, так що шанс дізнатися щось від них дуже малий.  Але спробувати варто.
     Від цих думок сон так і не наздогнав, і я вирішила піти до бібліотеки взяти якусь книгу. Можливо прочитавши пару сторінок я зможу швидше заснути.
     Вийшовши з кімнати я вирушила коридором шукати двері до бібліотеки. Звернувши за ріг я піднялася на третій поверх і зліва від себе побачила великі дерев'яні двері, на ручці яких була намальована книга. Вирішивши, що це потрібні мені двері я їх відчинила і обімліла.
    Переді мною була бібліотека величенних масштабів: замість стін я бачила полиці, забиті книгами від підлоги до стелі, ліворуч від мене всю стіну займало панорамне вікно з видом на передній двір, на кінці кімнати були дерев'яні сходи, які вели на другий поверх бібліотеки, а в  протилежному кутку красувався широкий камін, навпроти якого стояв великий диван.
     Я пройшла в глиб кімнати і не могла повірити своїм очам. Я готова жити в цій бібліотеці і не виходити звідси тижнями. Під виглядом домашньої бібліотеки я очікувала побачити кілька стелажів із книгами, але ніяк не бібліотеку з мультфільму “Красуня та чудовисько”.
     Все-таки побачене мене приємно вразило. Я завжди мріяла мати у своєму будинку затишну кімнату з книжковими полицями, диванчиком та каміном. І ось моя мрія, переді мною, тільки на жаль не в моєму домі.
     Проходячи повз полиці я бачила безліч жанрів починаючи від класики і закінчуючи сучасною літературою, і все на різних мовах. Цікаво, за який проміжок часу Влад зміг зібрати таку колекцію?
     Знайшовши стелаж з новими на мій погляд книгами, мене зацікавила товста книга в білій глянсовій обкладинці. Вона стояла на верхній полиці, і мені не вдавалося дотягнутися до неї. Ставши на носочки я зробила ще одну спробу, як раптом побачила над своєю головою чоловічу жилисту руку, що дістала потрібну мені книгу.
    Я різко повернулася і побачила Влада, що стояв біля мене, точніше ... його тіло.
О. Мій. Бог.
    Він стояв переді мною без сорочки, з голим, чорт забирай, торсом. Мій погляд був прикутий до його шикарних накачаних грудей і… о, Господи…один…два… та шести кубиків пресу. 
    Я відчула як по всьому тілу розпливався жар, і спробувала отямитися. Зробивши крок назад я боляче вдарилася спиною об стелаж. Бігти не було куди, я опинилася в полоні між книжковим стелажом і тілом Влада. Боже, який він великий.
     Коли я нарешті змогла відірвати погляд від його розкішного торса, він уже дістав мою книжку і простяг її мені
    —Дякую,— тільки й спромоглася вимовити я тремтячим голосом, і різко вихопила в нього книгу. Чорт, сподіваюся, він не помітив мого хвилювання.
    —Чи не надто пізно для жахів? — спитав чоловік, а я незрозуміло подивилася на нього, хоча весь жах відчувала в собі.
     Влад кивнув головою у бік книги, і я направила свій погляд на неї. У руках я тримала якийсь містичний трилер із жахливою обкладинкою, але зараз це хвилювало мене в останню чергу.
    —Мені просто не спалося, і я вирішила взяти щось почитати.— мій голос все ще тремтить, а погляд знову перемістився на торс Влада.  Він справжній Бог.
    —Візьми краще щось спокійніше, інакше з такою книгою ти точно не заснеш.
    —Ні!  Тобто... я люблю жахи, точніше я їх боюся, тобто...— я почала заїкатися, і відчула як тіло кинуло в жар з новою силою. Треба зібратися і нормально йому відповісти, я не хочу, щоб він бачив, як його тіло впливає на мене. — Я маю на увазі, що ніколи не читала подібний жанр, і хотіла б спробувати. Хоча фільми жахів я боюся дивитися, але книга зовсім інше діло, а так як я завжди читала романи мені захотілося чогось нового. — нарешті вимовила я.
    Влад схрестив руки на грудях, від чого м'язи його напружилися і, як мені здалося, стали ще більші.
"Дано перестань витріщатися" повторював мені мозок, але я його не слухала. Господи, мені треба втекти звідси, інакше я втрачу свідомість.
     —Я часто читаю містику,— почав говорити Влад своїм ніжним баритоном,— тому не раджу тобі читати таке на ніч, щоб потім не було кошмарів. Візьми краще щось легше
     —Не варто!— різко відповіла я, і міцно, притиснувши до себе книгу, відійшла від нього на відстань витягнутої руки. —Я завтра почитаю, вдень. Всі мої романи залишилися вдома, тому я візьму хоч якусь книгу.
     —Можеш брати будь-які книги, і в будь-якій кількості.  Багато цікавих романів знаходиться на другому поверсі, я думаю ти знайдеш там для себе щось цікаве.
     —Дякую, я буду мати на увазі. А що ти тут робиш у такий пізній час? —спросила я Влада. Той сунув руки в кишені своїх штанів і пересунувся за кілька кроків від мене.
      —Я теж не міг заснути, як і ти. Але зі мною таке трапляється часто, тому безсонні ночі я проводжу в бібліотеці. Підійшовши я помітив відчинені двері, а коли зайшов усередину, то побачив як ти тяглася до верхньої полиці.
     Погляд Влада почав блукати моїм тілом з голови до ніг, від чого я помітила як потемніли його небесно блакитні очі. Жар усередині мене відроджувався з новою силою, а хижий погляд Влада зупинився в районі мого декольте. Я помітила відкритий розріз на своїх грудях, і прикривши його тканиною халата пройшла ближче до вікна.
     —У тебе чудова бібліотека.— відвернувшись, сказала я, а Влад так і стояв на місці спостерігаючи за мною, але через хвилину відповів
     —Це бібліотека моєї матері. Вона любила читати та збирала книги з різних куточків світу, мріючи створити свою бібліотеку. Я й сам люблю читати. Тому згодом став поповнювати її полиці новими книгами. Це моє улюблене місце в будинку.
    —Отже любов до книжок дісталася в тебе від мами?— спитала я чоловіка, і помітила як різко напружилися вилиці на його обличчі, але через кілька секунд Влад знову розслабився і подивився на мене.
    —А ти від кого успадкувала любов до читання? — ніжним баритоном спитав чоловік.
    —Якщо чесно я навіть не знаю. У моїй родині не було книголюбів.— почала відповідати я, і повернувши свій погляд до вікна продовжила.— У дитинстві я замість іграшок любила грати з книгами. У дідуся було повно енциклопедій з цікавими картинками, тому книжки для мене були цікавішими за іграшки. Потім бабуся мені почала купувати різні дитячі книжки з казками, а чотири роки навчила мене читати. У школі урок літератури був моїм найулюбленішим. А у старших класах я почала цікавитися сучасною літературою та купувати собі романи. Я люблю сидіти в кріслі, з чашкою кави, і поринути в одну з прекрасних історій про кохання, подалі від суворої реальності.
      Я дивилася у вікно і зовсім не помітила, як Влад наблизився до мене, і став за спиною. Він стояв так близько, що я відчувала тепло його гарячого тіла на шкірі.  Наші погляди зустрілися у відображенні вікна, за яким сяяв великий срібний місяць.
     —Можеш приходити сюди читати будь-коли, тебе ніхто не потурбує.— ніжно, майже пошепки промовив біля мого вуха Влад. Всередині в мене зародилося тепло, а внизу живота почалися поколювання.
     Я прикрила очі, намагаючись заспокоїти своє тіло, а Влад продовжив говорити.
    —І малювати також можеш тут. Я вже чекаю отримати обіцяну тобою картину.
     Я повернулася обличчям до чоловіка, і подивилася в його глибокі, як океан, очі, я бачила в них своє відродження. Він дивився на мене якось… інакше. Я встигла вивчити багато його поглядів, але цей був мені не знайомий. У ньому я бачила стільки тепла і ніжності, що моє тіло відразу озвалося у відповідь сильним жаром. Ми дивилися один на одного більше хвилини, наче вели мовчазний діалог. Між нами було дивне тяжіння, палке, оманливе. Ми обидва це відчували, без жодних слів. Я ніколи не відчувала подібних почуттів, і на мить мені стало страшно, я боялася зробити крок і згоріти в цьому вогні.
     Влад спробував скоротити відстань між нами, на що я вислизнула в бік, відмовляючись знову стати полоненою його тіла. Повернувшись до виходу, я знову подивилася на чоловіка.
   —Вже надто пізно, я піду до себе. На добраніч.— сказала я йому, і міцно тримаючи книгу в руках, швидким кроком вислизнула з бібліотеки.