В Обіймах Долі

Розділ 6

Дана
В аеропорт ми доїхали швидко і мовчки. За час двогодинної поїздки ми обидва не промовили й слова. До моєї квартири Влад так і не заїхав, сказав що купить мені все що потрібно. Я довго чинила опір, але в результаті здалася. Нехай робить, як хоче, на суперечки сил уже не було. Всю дорогу я обмірковувала про своє рішення - чи правильно я роблю? Це питання мучило мене весь шлях, адже я не знала, що мене чекає. Інша країна, чужий будинок, незрозумілий чоловік приїхав і забрав мене. Може, він мене взагалі на органи здасть, а я наївна йому повірила. Хоча він так би не церемонився зі мною, та й на бандита не схожий.
Господи, Дано, у бандита ж не написано на лобі що він бандит вірно? Хоча може я собі просто накручую, людина запропонувала свою допомогу, а я тут навигадувала різне марення. Але все одно треба бути на сторожі.
В аеропорту Борисполя ми пройшли контроль і вже йшли до літака, але не тим шляхом, що й інші пасажири, і за нами не було інших людей, це якось дивно.
Коли ми вже вийшли на смугу, мою увагу привернув невеликий приватний літак, біля якого вже стояв стюард.
—Ми що полетимо приватним літаком? — з подивом запитала я Влада.
—Так буде швидше і безпечніше. А ви проти?
—Мені байдуже яким літаком летіти, просто я не думала побачити великий пасажирський лайнер, і це трохи несподівано.—розглядаючи літак відповіла я.
—Я вас розумію. Теж завжди літав на пасажирських, а коли вперше полетів приватним рейсом, то довго звикав. Але насправді це не так погано, люди не шумлять, ти на одинці, не рахуючи персоналу, і весь літак у твоєму розпорядженні.—спокійним голосом промовив Влад.
—А чий він?
—Мій.
Ну нічого собі, схоже він і справді далеко не з бідних. Мати свій літак велика розкіш, але зараз мене це зовсім не хвилювало. Моя голова була забита зовсім іншими думками.
Нас зустрів високий галантний стюард, привітав і запросив на борт. Салон виглядав по своєму розкішно: шкіряні сидіння по обидва боки борту, в протилежному кутку міні бар і стіл, великі круглі ілюмінатори, взагалі все як треба. Влад сказав сідати там, де подобається, а сам пішов розмовляючи з кимось по телефону.
На годиннику було 16:00 і я вирішила зателефонувати бабусі, щоб не хвилювалася. Після розмови я сіла на перші місця і дивилася в ілюмінатор чекаючи на взліт.
Влад підійшов через десять хвилин і сів на проти мене.
—Зараз злітатимемо, приблизно через півтори години вже будемо в Бухаресті. Я сподіваюся тобі там сподобатися.— з усмішкою на обличчі вирішив підбадьорити мене Влад.
У відповідь я йому лише кивнула і продовжувала дивитися в ілюмінатор. Капітан попросив пристебнути ремені безпеки та попередив про зліт. Буквально за кілька хвилин ми відірвалися від землі і взлетіли в небеса.
Рік тому я вперше полетіла літаком зі своєю подругою. Наш рейс був у Дубай, ми вирішили відпочити і полетіти на тиждень як слід відірватися. Я дуже боялася висоти і до останнього не хотіла летіти. Але коли літак відірвався від землі, я мала бурю позитивних емоцій і страх буквально зник. Назад додому я вже летіла зі спокійною душею і не боялася. Мені подобалося дивитися на хмари, думати про своє, мріяти. Я прочитала багато романів про авіацію, і потім пообіцяла собі, що літатиму частіше в подорожі.
На цей раз у мене не було таких прекрасних емоцій як вперше. Я не звертала уваги ні на що. Я не насолоджувалась польотом, не читала, не мріяла, нічого такого. Просто сиділа та думала. Думала і не могла зрозуміти: як батьки могли зі мною так вчинити, за що це мені все?
Я прокручувала всі події останніх двох днів, аналізувала і намагалася якось розібратися. Але всі думки поверталися до батьків. Як вони могли ось так продати свою єдину дитину, підписати незрозумілу угоду навіть не читаючи її? І все заради грошей.
На очах наверталися сльози, але я намагалася не показувати їх. Не хочу бути слабкою, не зараз. Коли лишуся сама, тоді поплачу.
Влад дивився на мене, не відриваючись. З його погляду я зрозуміла, що він все бачить, мій сум, образу. Я бачила жалість у його очах, але не хочу щоб мене шкодували. Я маю з цим болем впоратися сама.
—Дана не мовчи, поговори зі мною, — сказав Влад,— хочеш можеш лаятись, можеш кричати, можеш навіть ударити мене якщо хочеш, але тільки не мовчи. Я не можу дивитися на тебе у такому стані.
І тут я не витримала, і всі сльози, які я так намагалася утримувати, полилися струмком. Я закрила обличчя долонями і встала з бажанням кудись втекти і сховатись, але Влад мене перехопив і міцно притиснув до себе. Я стала вириватися, але сильні руки не відпустили моє тіло, а навпаки міцно притиснули до великих теплих грудей. Я не стала чинити опір і просто притулилася щокою до Влада. Мені було настільки боляче та прикро, що стримувати свій біль просто вже не було сил.
Влад посадив мене назад на сидіння, і сам сів поруч, не випускаючи мене з обіймів.
—Все буде добре, ми розберемося,— почав мене заспокоювати Влад,— ти не винна, що так сталося. Твої батьки припустилися помилки, я знаю як тобі зараз важко, але я тебе не залишу. Будь ласка, поговори зі мною, не тримай все в собі.
Влад узяв моє обличчя у свої руки і почав витирати сльози. Він дивився на мене так щиро, так тепло. Як я взагалі могла подумати, що він бандит? Він правий я повинна виговоритися, інакше згорю всередині.
—Я просто не розумію як так можна?! — зриваючись на крик, почала говорити я. —Вони мої батьки, я їхня кров і плоть. Вони мають захищати мене! Інші батьки життя готові віддати заради своїх дітей, а мої гроші готові взяти та віддати власну дочку! Господи, я просто не розумію як? Владе, скажіть як таке можливо? У мене просто в голові не вкладається!
Влад похмурнів, очі потемніли, я бачила як йому шкода мене. Він хотів розділити мій біль, я це по очах бачила. Можливо, його підтримка це саме те, що мені зараз необхідно.
—Так, мене довгий час ростили бабуся з дідусем, так я до них прив'язана більше, ніж до батьків. Але я любила їх також. Я завжди намагалася показувати свою любов, я завжди сумувала за ними, коли вони були у від'їздах, я робила їм подарунки, малювала малюнки, говорила як люблю. Але я не разу не чула, щоб вони мені говорили ті ж слова. Звичайно вони мене одягали, годували, купували іграшки, але батьківська любов показується не так. Хіба вони цього не бачили? Чи, може, просто не любили? Я їм просто не потрібна була? Чому все так? Краще я взагалі не народжувалася б!
У мене не було більше сил говорити. Сльози ринули водоспадом, а від моїх криків напевно злякався весь персонал. Влад знову притиснув мене до своїх грудей і почав гладити по волоссю.
—Не кажи так, Дано. Ти не винна в тому, що наробили твої батьки. Повір мені, доля їх покарає. Ти повинна думати про тих, хто тебе любить. Твої бабуся з дідусем готові віддати життя за тебе. Доля підносить різні сюрпризи, повір мені, я як ніхто знаю про це.
Він торкнувся мого підборіддя і підняв його так, що наші погляди зустрілися.
—І тепер у тебе є ще й я. Будь ласка, не бійся мене, і довірся. Ти не маєш усе це розгрібати сама. Ми вдвох упораємося з усім. Я знайду спосіб приструнити Данте, і все вирішу. Потім ти повернешся додому і все буде, як і раніше. Тільки перестань плакати, я не можу бачити тебе засмученою.
Його слова потрапили мені до самого серця. Це саме те, чого так не вистачало. Підтримка. Влад говорив це щиро, і сумнівів у мене не залишилося. Я вирішила йому довіритися, а далі будь що буде. Гірше вже точно нікуди. Потрібно зібратися та боротися до кінця.
—Навіщо вам це? — раптом вирішила запитати я.— Ви говорили що у вас з Метревеллі особисті рахунки, але мені чомусь не віриться. Якщо хочете, щоб я вам довіряла, то скажіть правду, яка ваша мета?
Влад відвів від мене погляд, але продовжував обіймати. Я побачила як стиснулася його щелепа, а руки на моїх плечах стали стискатися сильніше.
—Дана якщо ти переживаєш що я можу тобі нашкодити, то помиляєшся. Я захищатиму тебе ціною свого життя, Данте тебе не знайде. Коли нічого не буде загрожувати, я поверну тебе додому в цілості та безпеці. Вір мені.
Я не стала нічого говорити, бо знала, що це марно. Він щось приховує, але говорити не хоче. Але я йому вірила, не знаю, чому. Я відчувала що ця людина не дасть мене образити. Але незважаючи на це, я все-таки вирішила дізнатися правду будь-якими способами.