Дана
Темрява. Глибока та нескінченна. Ніби ти провалився в яму, і не можеш вилізти звідти, ніби ти сліпий і не бачиш виходу. Почуття безвиході, бо ти розумієш, що не врятуєшся. Ти в пастці. Я була в пастці.
Я не знаю скільки часу була непритомна, може кілька годин, а може кілька хвилин. Але коли прийшла до тями, то не могла зрозуміти що трапилося і де я знаходжуся.
Я лежала на ліжку, великому та широкому ліжку зі світлими простирадлами та балдахіном. Трохи підвівшись, я оглянула кімнату, в якій знаходилася. Сірі стіни, великі коричневі двері... і все більше нічого. Праворуч від мене було розташоване вікно, з якого лилося яскраве світло.
Я встала з ліжка і підбігла до вікна. Сонце не піднялося досить високо, був ще ранок. Я прикрила очі, і почала згадувати: пробіжка, охорона, стрілянина. На мене напали якісь відморозки і… чорт.
“Бос буде задоволений ...” — в моїй голові пролунав незнайомий голос, і я згадала. Мене приспали й викрали. Люди Метревеллі знайшли мене.
Я озирнулася навколо, після чого підбігла до дверей і спробувала відкрити їх… замкнено. Я знову підбігла до вікна, і стала ретельніше розглядати територію. Я була в якомусь будинку, приблизно на третьому поверсі, висота виду з вікна говорила про це. Вдалині виднілися дерева, можливо ліс, але ближче до будинку були одні пагорби. Внизу стояло три машини, а навколо будинку ходили люди, схоже це солдати Данте. Їх було більше дюжини, і всі озброєні. Я спробувала відчинити вікно, але воно мені не піддавалося. Мене замкнули, мені не втекти звідси. Навіть якщо мені вдасться зламати замок я все одно далеко не втечу, навколо занадто багато охорони, мене відразу спіймають. Я була в пастці.
І навіщо я тільки пішла на ту бісову пробіжку, якби я не вийшла з дому, якби не відстала від охорони мене б не впіймали, яка ж я дурепа. Влад… чи знає він про моє викрадення? Можливо, його люди йому вже доповіли. Можливо, він уже шукає мене, або навіть вже їде за мною.
У мене було дивне передчуття. Серце вистрибувало з грудей, і всередині виникло сильне хвилювання. Господи, хоч би з ним нічого не сталося, хай він буде впорядку. У голові випливла картинка сьогоднішнього сну. Мертве тіло Влада на моїх руках, його серце кровоточило, а я нічого не могла зробити. Ні, це марення, це моя уява грає зі мною! Я не маю думати про це, не маю згадувати, це все не правда, зараз не час піддаватися паніці, я маю думати як втекти звідси.
Я доторкнулася до шиї, щоб заспокоїтись і відчути єдину частинку Влада на собі, його подарунок. Кулон зі знаком нескінченності, який він подарував мені на день народження. Але його не було. Я почала долонею водити по всій шиї, але кулона не відчувала. Я підійшла до ліжка і почала тріпати постіль, сподіваючись, що прикраса злетіла з мене і залишилася на матраці, але її там не було.
З того моменту, як Влад надів цю прикрасу на мене, я ношу її не знімаючи. Цей кулон був для мене оберегом, він зігрівав мені душу, адже був подарований коханою людиною.
“... щоб не трапилося, де б ти не знаходилася, я завжди буду поряд з тобою, і завжди прийду тобі на допомогу, прошу пам'ятай про це, завжди і нескінченно.” – слова Влада спливли в пам'яті, і сльоза покотилася по моїй щоці.
Він поряд, завжди був поряд. Він мій ангел-охоронець, який був зі мною у важкі моменти і захищав. Навіть без кулону я відчувала присутність Влада, він був у моєму серці. Я відчувала, він близько, і обов'язково витягне мене звідси.
Раптом ззаду почувся скрип дверей. Я різко обернулася. Метревеллі стояв у дверях, тримаючи руки в кишенях чорних штанів. Його темні очі спалахнули і хижий погляд пройшов по моєму тілу.
— Ну привіт, лялечко Дана...
ВИ ЧИТАЄТЕ
В Обіймах Долі
RomanceМоє життя перекинулось з ніг на голову, коли я дізналася, що батьки заборгували велику суму грошей одному з найнебезпечніших бандитів в країні. І в якому шоці я була, коли виявилося, що, за договором, для погашення боргу я повинна стати дружиною цьо...