як закладалось те, що зробило мене мною
або
я не люблю хлопців своїх подруг.
це було весною.
швидше за все між квітнем і травнем
й точно десь до Великодня.
у мене була забава: ходити на кладовище, в сусіднє село.
там були геть занедбані могили, з
видряпаними написами на євриті.
це чудова місцина, одна з моїх улюблених
досі.
говоримо про Українку і Мавку
( ту, що Українки).
навколо тільки сосни хитаються.
там ніби ніхто ніколи не ходив,
хоча хати геть поряд,
от якісь діти побігли.
а воно якось само попросилось тоді,
просто на ходу придумувалось.
( насправді то все з дитинства ).
з того часу я не відходжу від
того образу,
(походили б рік в клуб, а потім
випадково
ти дала слабинку.
і понеслось.
усе, як в розповіді подруги про
знайомство її батьків).
що тоді казала лежучи там
так і є
досі.
