Одного разу із часоворотом

Розділ 1: Часоворот

Анаїт поспішно вдягала блакитну спідницю, заправляючи білу сорочку. Її ніхто не розбудив. Вона була впевнена, що Емма спеціально це зробила, щоб Анаїт проспала потяг і добре отримала від міс Грант. Бо зазвичай Емма завжди стукає у двері кожної кімнати рівно о сьомій ранку. Зараз була восьма.

— Анаїт, де ти?! — Злісно запитала міс Грант за дверима, помітивши, що дівчини нема на сніданку. — Ти забула за потяг чи як? Тобі ще добратися до нього треба!

— Я готова! — Різко відчинила двері Анаїт, коли рука міс Грант тільки торкнулася ручки. — Я просто не хотіла їсти ось і все.

— Мабуть, ці свої книги дочитувала... — пробурмотіла міс Грант. — Ось, тримай. Тут на дорогу туди і назад. Щоб о дванадцятій тридцять була вже тут, Чарлі тебе зустріне. Потяг назад вирушає рівно об одинадцятій годині, — Анаїт взяла гроші, поклавши їх у кишеню сорочки. — Тримай листа, де вказана адреса пошти та те, що ти можеш отримати посилку сама. Та давай швидше, а то запізнишся! Тобі ще до станції дійти треба.

— Так, я вже зараз виходжу, — Анаїт схопила книгу в руки і прослизнула повз міс Грант.

— Дівчисько, —  жінка різко зупинила Анаїт за руку і наблизилася до неї, розмовляючи майже пошепки. — Якщо влаштуєш якийсь цирк, викину тебе на вулицю.

— Я зрозуміла. Бажаю добре провести час вам, — і як тільки міс Грант відпустила Анаїт, вона, як блискавка, покинула будинок і вирушила до станції.

Ідучи стежкою, Анаіт вдихнула свіже повітря якнайглибше. Серпень вже закінчився та почалася осінь. Їй дуже подобався ненав'язливий вітерець, що лоскоче обличчя. Тепле, але не палаюче сонце. І найкраще на запах повітря.

***

Поїздка Анаїт в Лондон була неперевершеною. Вона прибула о десятій та вирішала спочатку погуляти містом, зачепивши при цьому той самий Біг Бен. Всі люди для неї виглядали наче з іншої реальності, бо Анаїт не тещо ніколи не була в Лондоні, вона в принципі дуже рідко покидала село, в якому був розташований дитячий притулок.

Спочатку пройшовшись вуличками Лондону, проникаючись атмосферою цього міста, Анаїт на кінець залишила найкраще: відвідати міську бібліотеку. Це те, про що вона навіть не мріяла.

— На жаль, взяти книгу я не можу... — пошепки заключила свої думки Анаїт. — Як же ж я її потім поверну?.. Тільки якщо вкрасти. Але я ніколи на таке не піду.

Розглядаючи неймовірні твори Діккенса, Лондона, Шекспіра, Ремарка, Деніела Кіза та багатьох інших, Анаїт ледь не загубилась в часі. В останній момент вона витягнула лист з кишені та відправилась за потрібною адресою. Благо, було пів на одинадцяту, а всі місця, що відвідала Анаїт, розташовані недалеко одне від одного.

— Прошу вибачення! — Крикнула Анаїт перехожій жінці, яку випадково зачепила гігантською сумкою, повною різних речей, що вона тільки забрала з пошти. — Боже, який же Лондон все-таки гарний... Але ця чортова сумка...

Сумка справді була як половина Анаїт. Дівчині доводилося тягти її по землі та розмахувати нею при поворотах, через що могла заважати іншим людям, які натовпом поспішали по своїх справах.

Анаїт розуміла, що виглядає безглуздо, але вона не мала вибору, тому їй довелося змиритися зі своєю долею сімнадцять років тому.

Вже підходячи до входу вокзала Кінгс-Крос, Анаїт захоплено розглядала його архітектуру. Раптом її погляд зачепився за щось блискуче, що валялося за автоматом із кавою. Нахмуривши брови, Анаїт попрямувала у бік цієї речі, потягнувши за собою сумку. Нахилившись, вона підняла, як виявилося, довгу золоту підвіску.

— Але це не просто підвіска... — Анаїт придивилася. — Та це ж часоворот! — Голосно вигукнула вона, що аж всі люди в радіусі кількох метрів повернулися до неї.

Анаїт читала всі книги про Гаррі Поттера і в дитинстві мала особливу до них любов, що навіть могла переказати весь сюжет від кірки до кірки. Вона навіть дивилася третю частину фільму разом із притулком в якомусь місті недалеко від їхньої деревні. Це, мабуть, був практично єдиний раз, коли міс Грант витратила гроші на похід з усіма сиротами кудись.

— Ну і знахідка! — Усміхнулася Анаїт. — Хто ж таку дорогу річ втратити міг, м? — Дівчина одягла на себе підвіску, поправивши світло-русяве волосся.

Сівши прямо на велику сумку, Анаїт перебирала в руках часоворот. Вона була до глибини души вражена його деталізацією, він був наче б то справжній.

— Навіть крутиться! — прикрикнула дівчина, прокрутив часоворот один раз. Через заворожливі повороти часовороту вона повторила цей рух ще раз двадцять так точно.

Раптом голова Анаїт різко почала кружитися. Чи все навколо почало кружитися? Вона не могла зрозуміти. Але розуміла, що наробила діл, коли вже майже знепритомніла від страху та болю, які відчувала разом з нудотою. І раптом усе зупинилося. Перед Анаїт представився Лондон. Тільки ось...