Тільки ти...

Розділ дев'ятий

❗ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ⚠ ❗
В даній главі є сцена:
-Насильства.
-Самогубства.

Рубі

Вони обоє дивляться на одне одного доки Деймон не встає зі стільця так різко що стілець - падає. Він притис його до стіни і стис йому шию.

-Я не можу... дих... дихати... - хрипить Девід.

-Та не вже? Що ти в біса тут робиш? Що ти тут забув? ЯКОГО ХРІНА ТИ ТУТ? - я підбігла до них і взяла Деймона за плече.

-Деймоне відпусти його! - кричу йому. Я не хочу, щоб він ставав вбивцею через мене.

-П-повітря... - з очей течуть сльози, а обличчя стає синім.

-Деймоне ти його вб'єш! -він відкидає його на підлогу і Девід починає сильно кашляти.

-Рубі... Ти що, його захищаєш?

-Ні. Ні звісно. Я просто... Я не хочу щоб ти став вбивцею через мене.

-  Не говори дурниць! Він вже давно заслуговує на це!!! - проричав він знову направляюсь до нього, але я просто починаю ридати і стримувати за цього футболку. - Пробач я... - він охоплює руками моє обличчя. —Гаразд я просто здам його поліції. - він знову направляється до нього і просто бере його за шиворот починаючи  тягти. - Я скоро прийду, поки не відчиняй нікому дверей! - звертається Деймон до мене. - Давай ублюдок, рухайся!

-Я хочу піти з тобою!

-Ні ти залишишся тут! - я хотіла щось сказати, але він одразу перебив. - І крапка.

* * *

Вже годину я не знаю що з Деймон.  Я ж казала що піду з ним, чому я не пішла? Чому послухала його? З ним точно щось сталося! У двері саме стукають і я лечу до них, сподіваючись що це Деймон.

-Хто це? - запитую.

-Рубі...

-Деймон! - я блискавично відчиняю двері.

-Деймене... Що... що це таке? -на його одязі кров і по моїй спині проходить холодок.

- У цього покидька був ножик... він втік... пробач мені.. - я швиденько взяла його за руку і повела до ліжка.

-Куди він тебе ранив?

-Ти в нічому не винна!

-Деймоне, куди він тебе ранив? - він відсуває руку в сторону, і я бачу в області живота багато крові.