Сніжні танці

Я не старий!

Два хлопці спускаються ліфтом вниз,проходять хол і виходять на вулицю,де чомусь не так холодно,як було вранці.
Радісний Джісон йде поряд з Мінхо,радіючи,що той погодився на його,напевно,безглузду пропозицію,але ж пішов.
Вони забігають в якусь кав'ярню поряд зі студією,де одразу стає спекотно через обігрівачі і кількість людей.
Їх було забагато для Джісона,він почав бігати очима по залі,де сиділо купа людей,які тягнуть каву. Мінхо підійшов до вивіски де написані види кави і почав вивчати їх,в той час як Хан невпевнено пересував свої ноги в бік вчителя,намагаючись відволіктися на щось,що в нього виходить погано. Очі бігають все швидше,дихання стає ривким і взагалі здавалося так,ніби він не може дихати,він не може вдихнути,замало повітря. Здавалося,що всі люди дивляться на нього і він в центрі уваги. Все зайшло далеко. Ноги Джісона підгинаються і він ледве тримається на ногах. Далі він погано памʼятає,що було...він бачив перед собою Мінхо,він щоб говорив за котиків..потім памʼятає як виходить з кафе..і ось він сидить на стільці,біля входу в кавʼярню.
-Джісон?-підійшов хлопець,який стояв неподалеку.
-А..що..що було?-тримаючись за голову спитав той.
-В тебе була панічна атака..ти не казав,що так боїшся людних місць.
-Та якось...я зганьбився?всі люди дивилися на мене?
-Це ні до чого,не переймайся. Навіщо потягнув в кавʼярню,при тому,що боїшся таких місць.
Джісон сидів мовчки,вислуховуючи, як йому вичитує нотації ледве знайома людина. Голова до низу,очі в підлогу,а вуха сприймають кожне слово.
-Сиди,чекай тут.-мовив Лі і зайшов у кавʼярню.
Хан слухняно сидів на стільці і чекав на нього,розглядаючи вуличний,холодний асфальт.
Чекати довелося не довго,Мінхо вийшов вже через декілька хвилин з двома стаканчиками і двома пакетами.
Він поклав все на стіл поруч з Джісоном і сів навпроти хлопця.
-Я взяв все на свій смак,сподіваюся в тебе нема алергій або ще чогось.-мовив той,відкриваючи пакет з їжею.
-д..дякую.
Джісон потягнувся до стаканчика,який стояв біля нього і зробив новеликий ковток. Гаряче лате,його улюблене.
-Я обожнюю гаряче лате.-підмітив Хан.
-Так?Я теж.-Зробивши ще один ковток,мовив Мінхо.
Через декілька ковтків кави Джісон відкрив свій пакет,де лежав круасан з вишневою начинкою.
Він відкусив ледве тепле тісто,одразу відчувши дивовижний смак тіста з начинкою.
-Мм,яка класна кавʼярня.-мовив Хан,жуючи круасан.
-Мо, улюблене. Недалеко від студії,так ще й смачно.
Джісон уплітав каву з круасаном за обидві щоки.
-Як білка.-сміючись сказав Лі.
-Хей,що не так з білками?
-Все так,дурні і милі.
-Прийму як комплімент.
Вони доїли круасани і допили каву.
-Вибач,що так вийшло..я хотів тебе пригостити,але..мені тепер не зручно,в наступний раз точно повинен пригостити я!-сумно мовив Хан.
-Я запам'ятаю. До речі,я про тебе майже нічого не знаю.
-А  що хочеш знати?-він виглядав так,ніби його взагалі це не цікавить,хоча в середині була буря від того,що він сам зробив крок до нормального знайомства,бо він би точно десь сказав щось не те і пішло поїхало.
-Наприклад,твій вік,чим займаєшся.
-Мені 19, «вчуся»в лінгвістичному університеті,який останній раз бачив десь пів роки тому,маю підробітку,перекладаю текста,документи і все таке.
-Вау,яка мова?
-Італійська.
-Дивовижно,така гарна і мелодійна мова..завжди любив слухати,як хтось говорить італійською.
-Звичайна мова. А ти що розкажеш про себе?
-Мені 20,як вже знаєш обожнюю танцювати,цим і заробляю,живу цим,тож інших хобі нема. Маю три котика!
-А,так ось за кого ти мені казав коли в мене була паніка,а я то думав..
-Але ж допомогло!Люблю говорити за них-радісно мовив старший. Він так щиро говорив за них,що одразу видно наскільки кохає їх.
-Як звати їх?
-Суні,Дуні,Дорі.
-Класно. Я теж люблю котиків,вони всі такі милі,не розумію як люди їх не цінують...-хлопець зупинився.-ціна,точно!Я ж не розрахувався за заняття.-юнак лізе рукою в кишеню рюкзана, швидко шукаючи гаманець,але його руку різко зупиняє інша рука,вона накриває запʼястя хлопця,що автоматично змушує його прибрати руку з кишені і підвести очі на співбесідника.
-Не треба грошей.-мила посмішка досі була на обличчі Лі,ніби вони досі говорити за котиків.