Сніжні танці

Кінець.

Голова Хана запаморочилася,все різко стало мутним,не можна було нічого зрозуміти.
Жінка підбігла до юнака й схопивши за руку й спину посадила його на лавку.

Далі Джісон лише розплющив очі й тоді побачив чоловіка,вже знайомого йому,який уважно роздивлявся його.
-Скільки пальців показую?-мовив чоловік.
Ох,як же голова болить,все досі не чітко,здається..
-Два.-мовив Хан.
-Бачить,значить не все так погано. Ви пригадуєте мене?
-Здається,Ви лікар..
-Все правильно. В мене закінчилась зміна,тож я Вас відвезу додому,у вашому стані одному йти додому не безпечно.

Чоловік схопив тіло хлопця й повільно йшов у бік виходу з лікарні.
-Він..Він в комі,так?-спитав Хан.

Але вони лише мовчки дійшли до якоїсь білої  машини й Джісон ліг на задні сидіння.
Тоді юнак назвав свою адресу й залишившись без сил знов відключився. Й знов його будять(?),трохи хитаючи з боку в бік й питаючи «Ви чуєте?».

Нарешті хлопець розплющив очі й був готовий підвестися,але тіло,схоже,ні.
-Обержено,не треба сильно напружуватися. Давайте допоможу.

Чоловік підняв юнака з машини й ледве розібравши слова молодшого поніс до потрібного підʼїзду. Тоді Хан понишпарився в кишені кофти й знайшов ключі,потім відчинив двері й вже самостійно хотів почати підійматися сходами,як до нього звернулися.
-Прийміть заспокійливі й лягайте спати,Вам потрібен відпочинок й час для прийняття цього,мені шкода.

Джісон лише подивився на нього,а тоді пустив погляд до низу,уважно дивлячись на сходи й повільно підіймаючись ними. Останні слова звучали довго в голові,але вони не складалися,Хан не придавав сенсу.

Він неохоче провернув ключи в замку й зайшов в квартиру. Пройшов до спальні. Його трусило,дереалізація,неконтрольовані сльози-все це зараз погіршувало стан хлопця. Він не міг,не міг вірити,це ж сон,так?
Тремтячими руками він почав знімати одяг. Спочатку кофту,потім штани. Коли хлопець закидував штани в шафу,з кишені випав білий аркуш,той самий. О ні..
Спочатку він просто дивився на нього,не наважуючись доторкнутися до нього,бо там може бути що завгодно,що остаточно зламає його.. Він так боїться. Губи стискаються так сильно,що відчувається присмак крові,хоча насправді її немає. Все ще більше паморочиться,боже,та що ж з ним.
Джісон все ж таки сідає на підлогу,не поспішаючи  взяти аркуш,ніби даючи собі час,щоб впевнитися в рішені,й всеодно бере.
Він просто тримає його,просто білий аркуш. Тоді хлопець його розкриває,й ще раз,доки перед ним не видніються слова,речення.. чорний текст,написаний не чітким почерком,на чисто-білому аркуші.
Хан не готовий читати це,але очі самі починають бігти з одного слова на інше й він не може зупинитися. Тоді він бере себе в руки й починає уважно читати кожне слово.