Сніжні танці

Ключ.

Джісон прокидається на мʼякому ліжечку і під теплою ковдрою. Він розплющив очі і побачив вже знайому місцевість. Поглянувши на ліво,він побачив пусте місце,з цього боку зводив не заправлена і там точно хтось спав,але нікого нема,що бентежить Хана.
-Невже він після цього пішов зі своєї ж квартири?-тихо спитав себе хлопець.-Та ну,він не такий дурний.
Хлопець трохи стукнув себе по голові,одночасно сварячи себе й змушуючи прокинутися.

Почулися кроки які наближалися до кімнати,від цього серце юнака почало пришвидшуватися. Він боявся будь якого контакту з Мінхо. Так,вчора було все супер,неймовірно,та слів навіть таких не підібрати,щоб описати відчуття хлопця,але він боявся,що Лі не відчув такого ж. Що тремтіння тіла,задоволення,серце яке виривається на поверхню-це не взаємно.

Двері різко,для Джісона,відкриваються,і хлопець бачить його.
В милому домашньому одязі,на його піжамі котики,схожі на тих,які в нього є,волосся не вкладене,а обличчя ніби ще досі сонне,ось так виглядає комфорт. Він бачить котика,який грайливо рухається й йде прямо до цілі.

Мінхо підходить до ліжка і сідає з ліва хлопця,там,де ще мить потому було пусто.
-Ти як?-обережно спитав старший.
Було трохи ніяково,жоден не знав,що сказати,жоден не знав,що робити і жоден не розумів другого.
-А ти як?-єдине,що швидко придумав Хан. Він боявся казати будь що,боявся,що це не взаємно,боявся своїх думок і можливих наслідків. Але головне,він боявся,що це сон.

-Я думаю нам треба це обговорити.-прокашлявшись запропонував той.
-Вибач,мені час йти там..справи.
Джісон починає вставати з ліжка,у повному бажані покинути це місце,пока його серце не покинуло тіло,як його руку хапає міцна хватка через яку він не може поворухнутися.
-Хіба "справи" не почекають десять хвилин?
Хан гучно видихнув,намагаючись показати,що не хоче розмовляти,але хватка так і не зменшила силу.
-Мовчання знов згоди. В мене є декілька питань. Перше,ти жалієш про вчорашнє?
Джісон тремтів і він був впевнений,що старший це відчуває. Він був трохи шокований від різкості і прямолінійності юнака,але для нього це звичайно,тож дивуватися нема чому.
-А ти?
Мінхо глибоко вдихнув,а тоді спокійно відповів.
-Не відповідай питанням на питання,я прийму будь яку відповідь.
-Я..я думаю,що це було через алкоголь і мені справді треба бігти.
-Не знаю як ти,а я був повністю свідомий і тверезий.
Від цих слів по тілу хлопця пробіглися мурахи,а хватка старшого ледве охоплювала його руку.
На мить все ніби завмерло,а останні слова хлопця відлунювали у вухах,поки той не сказав наступне.
-Тобто ти жалієш про це?-спитав Лі.
-Ні,бо я теж це робив свідомо.
-Тоді чому вирішив бігти від мене?
-Бо я боявся і досі боюся,що все що я відчуваю не взаємно,те,що я думаю не взаємно,те,що я відчув вчора не взаємно,розумієш?-Хан нарешті поглянув на хлопця,в його очі,котячі очі,в які він встиг закохатися сам того не розуміючи. Всередині відчуття полегшення,нарешті він це сказав,ті почуття,які сам не дуже розумів,але зараз все встало на свої місця.
Рука Мінхо вже давно не тримала хлопця,тож коли Хан про це згадав,він вмостився зручніше,досі дивлячись тому в очі. Він бачив,як Лі хоче щось сказати,як очі починають бігати по його обличчю,але вони досі сидять в тиші. Вони вдвох не можуть сказати важливе,що змінить все,без шансу на повернення,але чи треба це взагалі,якщо вони розуміють один одного?
-Хан.-Мінхо відвів погляд на простирадло і Джісон розуміючи його підтримав,також відвів погляд,але у вікно.
-Я тебе кохаю. Але це не просто слова,я в них вкладаю набагато більше,аніж ти можеш собі уявити. Я досі не знаю,як ти зміг так легко отримати ключ до мого серця,розтопити його в таку холодну,сувору зиму,поводитися з ним обережно й так особливо,заповнюючи його повністю собою,вже мовчу за мої думки,в яких ти не гість,а господар. Кожен раз,коли я бачу тебе,в мене розширюються зіниці,як в котиків,і поруч з тобою,я відчуваю себе котом. Я хочу,щоб ти був поруч постійно. Я хочу дарувати тобі щастя,спокій,комфорт й надійність,бо ти все це вже мені дав,те,чого я ніколи не розумів і навіть не думав,що зможу,але зʼявився ти,який так швидко це все змінив і мені показав,що я навіть не знаю,хто ти. Можливо ти та сама людина,з якою я хочу прожити до кінця своїх днів,людина,якій я готовий подарувати весь всесвіт? Чи згоден ти бути тією самою людиною?

Очі хлопця,наповнені надією,повернулися до обличчя Хана,який вже давно дивився на нього з таким милим поглядом.
Джісон обережно поклав свою руку на руку Хо,вдивляючись в очі юнака,це настільки важливий момент,що він не хоче забувати жодну деталь,він хоче вічно дивитися на цього хлопця,схожого на котика й милуватися ним,без слів,просто дивитися.
-Я тебе кохаю,Мінхо.-Хан видав невеликий сміх від щастя,а тоді продовжив.-Так.
-Що?-здивовано перепитав той.
-Так!Я хочу бути тією людиною! Я хочу бути з тобою до кінця наших днів,бо я безмежно тебе кохаю!-Хан підвівся на коліна,а тоді почав стрибати у ліжку.
Мінхо шоковано посміхнувся й перекрутивши ці слова закричав «ТАК»,а тоді накинувся на Джісона з міцними обіймами. Він міцно стискав ніжне тільце,слухаючи щасливий сміх хлопця,відчуваючи,як щастя розливається по всьому тілі,не залишаючи жодного місця до іншого,бо тепер Хан його,а він Хана.
-Мінхо!-Мовив хлопчик,перебираючи пальцями волосся старшого.
Той лише підняв голову,щоб подивитися на обличчя,і чекав на слова юнака.
-Я хочу тебе зацілувати!
Хо без роздумів піднявся трохи вище,щоб дотягнутися до хлопця,а тоді грайливо доторкнувся своїми губами вуст молодшого,знов приймаючи смачний і до болі приємний смак вуст,які йому вже знайомі,якими він може володіти без страху і обережності,бо вони тепер його,і ці вуста мають таку ж владу над його. Ця думка зводить хлопця з розуму,що він тільки поглиблює поцілунок,поки його руки тримають талію Хана. В свою чергу, Джісон двома руками тримає шию старшого,не даючи йому відсунутися і на сантиметр,і хоч повітря вже закінчується,бажання бере вверх,тож вони не зупиняються,а насолоджуються моментом.
Джісон закидує ноги на спину юнака,охоплюючи його улюблений торс,на що той видає сміх у поцілунку,сповільнює його й трохи відсувається,щоб подивитись на свого хлопчика,який вже незадоволено дивиться на нього.
-Який ти милий.-прокоментував старший.
-Ану цілуй!-злобно мовив Хан.
-Уф,так ще й суровий! А головне мій.
Тоді Хо почав цілувати все обличчя юнака. Він цілував чоло,спускався нижче до щік,тоді проходив через ніс до підборіддя,але не торкаючись вуст,граючись і слідкуючи за емоціями. Він зробив так декілька кругів,а тоді вже не втримавшись чмокнув у вуста свого коханого.
Тоді ліг поруч,знов міцно обіймаючи його,тримаючи так міцно,ніби боячись,що він зникне,що втече,або взагалі він це все вигадав,але те,як Хан перебирав його волосся пальчиками,давало йому зрозуміти,що ні,він тут,з ним і тепер в ним все добре.