Сніжні танці

Спогади

Джісон лежить в своїх кімнаті,ще темно,але він вже давно не спить. Він вдивлявся у стелю,знаходячись в думках,мріях,а головне з Мінхо. Жодна людина за все його життя не викликала таких емоцій,як він,це робить його особливим,настільки,що просто словами не описати.
З думок Хана витягає котик,який прибіг до нього у ліжко і почав моститись на його грудях. Він став значно більше,росте маленьке чудо,від чого Джісон посміхається.
З теплим,тихим муркотіням,хлопець знов занурюється в мрії,де від ще більш щасливий.
Він уявляє,як одного дня,Мінхо переїзжає до нього,він бачить,як юнак стоїть з валізою у вхідних дверях і щиро посміхається йому,і після ніжного поцілунку,він каже «Боже,там коти знизу,треба забрати!» і зі сміхом спускається сходами,щоб забрати своїх кошенят,як же ж без них? Хан тихо сміється від цього комфорту й милості хлопця. Вже через декілька хвилин хлопець знов зʼявлявся біля дверей і ставить переноски,які майже одразу відчиняє і звідти відніються коти,які точно не розуміють,що відбувається. Невдовзі до них підбігає й міні Мінхо і поки малі знайомляться,два щасливих юнака йдуть на кухню,й роблять собі чай.
В інтенсивній розмові пауза була лише щоб зробити ковток чаю з повітрям,якщо це було в край необхідно. Ці особливі розмови,з особливою людиною й в особливий момент так цінуються,Хан тягнеться до свого хлопчика,щоб знов показати своє безмежне кохання,знов доказати,що він єдиний й найкращий..

Будильник.
Різкий,дзвінкий звук втручається в такий особливий момент,що Джісон робить занадто глибокий вдих,від чого котик прокидається й злазить з нього.
Хлопець рукою вимикає будильник й протирає очі.
-Я майже не спав,лише фантазував..-підкреслив той,ніби хтось йому відповість.

На годиннику 7 ранку,на вулиці досі темно,а він йде в ванну,щоб прийняти душ.
Він на диво швидко збирається і в коридорі одягає теплу куртку з шарфом й шапкою,знаючи,що якщо прийде без неї,йому влетить від старшого по повній,прийдеться вислуховувати що не менше годинну лекцію про те,як важливе здоровʼя. Він має рацію,Хан знає,але шапка йому не личить,тож через це в них часті суперечки.
Він виходить на вулицю й вирушає до зупинки. Сьогодні вже два тижні як вони зізнались один одному. Джісон знов і знов згадує цей момент й кожен раз його вірне серце вистрибує як тоді. Він нарешті сідає в теплий транспорт й займає холодне,вільне місце. Юнак дістає телефон з кишені й замерзлими пальцями друкує повідомлення.