Сніжні танці

Вибачте,що налякав

Хан переодягається в домашні,теплі речі,які так любить,і лягає в тепле ліжечко. В планах почати нове аніме,бо роботи не багато і надіслати її треба до кінця неділі,тож можно роззслабитися.
Він знаходить якесь аніме,які всі розхвалюють,тож він натискає пуск і починає перегляд.
Все тільки почалося і котик прибіг до Джісона тихо мяукаючи.
-Міні Мінхо,ти голодний напевно?Пішли я погодую тебе,маленькииий.-Хлопець взяв котика на руки і поніс на кухню. Він поставив котика на підлогу,він взяв миску і з холодильника корм. Насипавши,він в іншу ємкість налив води,а тоді поставив їжу на підлогу і котик одразу прийнявся їсти.
Хлопець пішов у кімнату і вже хотів продовжити перегляд аніме,як на телефон поступив дзвінок. Сказати чесно,це було несподівано і юнак навіть злякався..Бо його майже ніколи не приходять повідомлення,друзів майже нема,батьки можуть написати раз на місяць,а просто слово «дзвінок» Джісон вже давно забув. То дзвін деякий час дивився на спалахуючий екран,ніби на якусь невідому річ.
Він нарешті бере телефон у руку і підіймає слухавку.
-Алло?-невпевнено промовив Хан.
-Привіт,ти не зайнятий?-спитав Мінхо.
-Щось трапилося?
-Якщо чесно,так..-він замовк,але Джісон нічого не питав,він чекав.-Я ключі від дому залишив в залі,а студію вже закрили. Я...можу переночувати в тебе?Мені нема до кого піти...
-А дівчина?-Хан хотів це спитати без будь якої образи чи ще щось,але напевно це звучало так,ніби той Мінхо йому зрадив з кимось.
-З якою?
-Не знаю,напевно в тебе є дівчина.
-Ну,якщо дозволиш переночувати в тебе,обговоримо мою дівчину,яку я навіть не знаю,але вже ти знаєш.-з невеликим сміхом сказав старший.
-Гаразд,я кину адресу.
-Дякую,білка!!
Дзвінок завершився.

Джісон зайшов чат і скинув повідомлення.
-Вулиця ****** 3 підʼїзд,19 квартира.
-Білка,я твій боржник)
-Горіхи купи мені,якщо я білка.

Його повідомлення було прочитане,але відповіді не послідувало. Хан лише увімкнув аніме,в очікувані друга.
Пройшли десять хвилин,двадцять,тридцять,а його досі немає. Джісон починає хвилюватися,чому він так довго.
Він бере телефон в руки. Мінхо в мережі був пів години тому,що не на жарт лякає юнака. Він не полюбляє говорити по телефону і максимально уникає дзвінків,але не зараз. Він натискає на кнопку дзвінка і очікує відповіді серед монотонних гудків.
-Ти де?-спитав хлопець,коли гудки закінчились і почався відрахунок дзвінка.
-Я...я трохи загубився схоже.
-Кинь свою геолокацію,я приїду до тебе.
-Не треба,я може вже знайшов твій підʼїзд..-в телефоні повисла тиха,чулися лише вдохи юнака на тому боці слухавки.
В дверях Хана почувся дзвінок.
-Здається,я прийшов.-було чутно,що той сказав це з посмішкою,тому молодший побіг відчиняти двері.
Він вже відчинив двері від підʼїзду,і чекає на Мінхо вже дивлячись прямо на сходи,і ось,нарешті він. На сходах зʼявляється хлопець в чорній панамі,масці і весь одяг чорний. Його світле обличчя не було видно через тінь капелюха,що змусило трохи засумніватися Джісона.
-Привіт-привітав молодший,робляси рукою жест,щоб той пройшов в квартиру.
-Привіт,білка!а я ось що приніс!-хлопець простягає пакетик,який Хан бере в руку і роздивляється.
-Ти серйозно..? Горіхи!?
-А чому ні,сам сказав,я лише підтримав ідею.-радісно мовив той,знімаючи з себе одяг.
-Вже доволі пізно,тож я пропоную лягати спати,після того як ти входиш в душ.
-Так,а душ..?
-Другі двері зліва. А ще,в мене лише одна кімната з ліжком,тож..
-Та нічого,нема проблем. Дякую,що прийняв мене!Ти їж свої горішки,а я побіг в душ.
-Я зараз принесу рушник,стій.-хлопець різко пішов в кімнату і відкрив шафу. Він дістав звідти рушник,штани з футболкою.
Хан заходить в ванну кімнату,яка була відкрита і залишає речі біля раковини.
-Так,ну і зубна щітка там є нова,тож бери,все,я пішов.-казав Джісон.
-Велике дякую.
Хан зайшов в кімнату і відкрив телефон,гортаючи ленту тік току.
Через деякий час Лі вийшов з душу і невпевнено зайшов в кімнату. Хан відволікся від телефону і його погляд зупинився на хлопцеві. Його речі на старшому сиділи доволі...мило? Раніше він бачив його тільки в темному і конкретному стилі одягу,і зараз бачити його в домашньому одязі,чомусь приємно.
-Дякую за одяг-з посмішкою мовив старший,сідаючи на інший край ліжка.
-Та нема за що. Ти хочеш спати? Втомився?
-Трохи.
-Тоді будемо лягати.-Джісон відклав телефон і поклав його під подушку,і повернувся на бік спиною до Лі. Той теж ліг і невдовзі вони заснули.
Вони вдвох притримувались дистанції,намагаючись не зробити щось,що могло б комусь не сподобатись,не зіпсувати нічого. Ця обережність трошки напружувала,але було приємно,що кожен намагався зберегти комфорт. Через цю дистанцію Джісон впав з ліжка вночі,але напевно Мінхо не помітив це,бо той лише перегорнувшись на інший бік солодко пробурмотів щось,що не розібрав сонний Хан.