Чонгук прокидається в ліжку сам і вирішує, що Юнгі, який останніми днями починає ранок у чайному будиночку, знову там. Альфа не поспішаючи приймає душ, перемовляється телефоном зі своїми помічниками та, спустившись униз, чує голос омеги з кухні. Юнгі, підперши підборіддя руками, стежить за тим, як йому готують омлет, і, побачивши, як чоловік зупинився в одвірку, усміхається.
— Я думав, ти на чайній церемонії, — підходить до нього Чонгук, який у костюмі й, судячи з усього, готовий до виходу.
— Я дуже зголоднів, — підставляє щоку для поцілунку Юнгі, — вночі ти витискаєш із мене всі соки, — омегу навіть не бентежить присутність прислуги. — Вип'єш зі мною кави чи сильно поспішаєш? — хапає тарілку Юнгі, який зрадів тому, що сніданок готовий, і сідає за стіл просто на кухні. Чонгук киває, знімає піджак та, дочекавшись, доки їм наллють кави, просить прислугу зачинити за собою двері.
— Треба ж, куди поділася скромна Камелія, — рухає чашку до себе альфа.
— Ти мій чоловік, це мій дім, і мені нема чого соромитися, — знизує плечима Юнгі, дмухаючи на бульбашки на каві.
— Ти маєш рацію, у межах цього будинку тобі соромитися нічого, але, будь ласка, перебуваючи в суспільстві, намагайся не лізти людям в очі, не привертай увагу.
— Мова, як я розумію, зовсім не про ніч, — хмуриться омега.
— Правильно, — киває Чонгук. — Мова про твою поведінку в торгових центрах і клубах. Але думаю, ти сам усе зрозумів. До речі, твій батько дзвонив, він дуже засмучений, щоправда, не каже, через що, — робить ковток альфа. — Навіть подумує прилетіти. Я не проти.
— Я проти, — голосно б'є виделкою по тарілці Юнгі й одразу усміхається, немов просить вибачення. — Знаєш, я тут подумав, — робить паузу і вдумливо прожовує омлет, — адже ти тримав мене при собі, погрожуючи життями Юнхо і батька, — відпиває апельсиновий сік, стежить за тим, як у міру усвідомлення похмурнішає Чонгук, — так от, Юнхо мертвий, а батько нехай сам із тобою розбирається. Значить, я можу в будь-який момент залишити цю країну? Залишити тебе.
Чонгук дивиться пронизливо, нібито поглядом проникає в його голову. Юнгі контакту не розриває, немов би сам підставляється, мовляв, "спробуй, витягни хоч щось, не вийде, бо ти сам вчив мене контролювати себе, зважаючи на те, що здатний читати мене, як книжку". Омезі гра в мовчанку набридає першим, він знову відправляє до рота шматочок омлету і, проковтнувши, заливисто сміється.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мертвонароджене
Fanfic- Я не дозволю тобі наблизитись до мене, і навіть якщо ти залишишся останньою людиною на землі, у тебе не буде такого шансу! - Тоді я залишусь останньою людиною на землі. Для тебе. А потім подивимось. Автор оригіналу: Liya Movadin Посилання на оригі...
