Випадкова італійська сім'я

Можна і поснідати

Гордо цокаючи копитцями, а точніше брудними калюжами, я почемчикувала в кафе яке запримітила на розі. Як і мій готельчик, воно було невелике, але затишне, з ретро меблями - невеликі круглі столики стояли в центрі в поєднані з круглими мʼякими стільчиками приглушено синього кольору з квітковим орнаментом, стіни оббиті деревом до середини, темно зелені, а друга половина з синіми квітковими шпалерами, але трохи темнішими ніж оббивка стільців, по кутках стояли більші квадратні столики з диванчиками такого ж орнаменту, що і стільці. Тут було багато зелені, рослини стояли на підвісних поличках з книгами, на підставках на підлозі, за барною стійкою і на ній. Тут було по книжковому. Не знаю як це передати, але зайшовши сюди ти ніби вписував себе в книжку. Я сіла в кутку біля вікна (вікна, до речі були на всю стіну, яка виходила на вулицю) і до мене зразу підійшла привітна, усміхнена дівчина-офіціант. Вона мило защебетала на угорській, але побачивши ерор в моїх очах запитала чи я говорю англійською. Мамочко, дякую тобі, що змушувала вчити мови і я не сиджу як придурок. Порозумівшись на англійській вона залишила мені меню і відійшла до бару. Була ще рання година, сьогодні ще й субота, тому людей було мало, я швиденько проглянула меню на англійській, яке мені залишили і спигила свій вибір на омлеті з овочами та традиційними угорськими пряними ковбасками-салямі. Я махнула рукою і офіціантка підійшла, щоб прийняти моє замовлення. До омлету я ще додала апельсиновий сік і воду. Традиційно, всі пʼють зранку каву, але мій організм шле мене до біса і після кави піднімає мені тиск так, що ймовірність побачитись з Богом передчасно, виростає в рази.
Поки я чекала замовлення очі блукали вулицею, на якій де не де блукали господарі з собаками, пробігали спортсмени і проїжджали поодинокі машини. Місто було сонне, спокійне, пронизане потоками туману, що розбивались об будинки і зʼєднувались разом за ними. Мене охопила втома - не стільки фізична, як моральна. До мене напливами доходило те що відбувається і кожна така хвиля розбивалась в мені, кислотою омиваючи нутрощі. Хоч в нас з ним і не було якось романтичної історії всепоглинаючого кохання, але ми були близькими людьми, ми жили разом вже довго...
Ми найчастіше бачили один одного, а як я думала, знали один одного. Одинока сльоза зрадницьки поповзла по щоці. З мулу роздумів мене вихопила дівчинка, яка принесла мій сніданок. Вона уважно подивилась на мене і тихо спитала чи все гаразд. Я витерла сльозу тильною стороною долоні і посміхнулась, завіривши її, що все чудово. Вона поставила тарілки та келихи на стіл, побажала смачного і пішла до бару. Струснувши себе, я вирвалась з меланхолії, що мене окутала і прийнядась за сніданок. Я ще не зʼїла й половини, коли до столика повернулась офіціантка з келишком чогось білого.
- Оу, я більше нічого не замовляла
- Це для Вас від закладу, щоб підняти настрій
Я посміхнулась і подякувала, а вона підмигнула мені і повернулась до бару. Я була поки єдиним клієнтом і тому не дуже поспішала снідати. Атмосфера в цьому кафе діяла на мене заспокійливо, а можливо й те, що тут я була не сама. Я наколи не боялась самотності, навпаки, я досить багато часу проводила сама коли тренувалася раніше, та й зараз, по можливості, мої тренування проходять індивідуально. Мені вистачає людей на роботі.
Я вирішила спробувати коктейль, який мені принесли в подарунок - це був молочний коктейль, з чіткими нотками ванілі, але післясмак був приємним, знайомим, але я ніяк не могла зрозуміти, що це.  Вже майже допиваючи його, я відчула невелике тепло, що розливалось по грудях. І до мене дійшло. Бейліс. Ось той післясмак. Я повернула голову до бару і подивилась на офіціантку. Вона посміхнулась і підморгнула мені, а я вдячно посміхнулась. Дівчинка заробила собі гарні чайові. Судячи з усього, по мені було видно, що бахнути мені не завадить.