Випадкова італійська сім'я

Будапешт

Вечірній Будапешт розкривається як коштовний камінь, що сяє в променях вогнів. Дунаєм, мов дзеркалом, відбиваються золоті відблиски ланцюгових мостів, серед яких виділяється величний Ланцюговий міст, окутаний м'яким сяйвом ліхтарів. На одному березі піднімається освітлений Будайський замок, який наче казковий палац нависає над містом, а на іншому – величний парламент із сотнями вогників, що підкреслюють його готичну красу.
Вулиці наповнені ароматами угорської кухні, що доносяться з кафе та ресторанчиків, звідусіль чується музика вуличних виконавців. Круїзні кораблики повільно ковзають водою, прикрашені гірляндами, створюючи атмосферу легкості й романтики. Над містом, де тиша переплітається з життям, витає відчуття чарівного затишку, яке тільки вечірній Будапешт може подарувати.

Я зайшла в ще одне миле кафе, де панувала атмосфера активного спокою (памʼятаємо, так - Катя Бог порівнянь).
Майже всі столики були зайняті, але один навеличкий в кутку був вільний і ніби на мене чекав. Власне туди мене і відправив усміхнений адміністратор, попередньо уточнивчи чи до мене хтось приєднається. Він, звісно, отримав негативну відповідь і посмішка трохи зівʼяла, оскільки він думав, що з однієї мене касу не зробиш. Чоловіче, мене зрадили! Я збираюсь зʼїсти і випити половину меню, не роби нерви хоч ти. Зручненько вмостившись за столико, я зробила замовлення(бідний офіціант ледь встигав записувати і все вище і више піднімати брови). Поки чекала, зрадниця-свідомість почала прокручувати одне і теж і доводити мене до переддеприсивного стану. Гомін голосів фоновим шумом нудів і аж ніяк не допомагав, а лиш дратував. Я занурилась в оціпеніння. Моментом мене овіяло подувов чи то вітру, чи то кондиціонеру, чи то енергією пробігаючого офіціанта, який віртуозно оббігав столики. А може це була різка зміна тиску в кімнаті. Така сама як зранку. Я була майже впевнена, що коли переведу погляд, то побачу чоловіка з кафе де я була зранку. І... бінго. І...він був з жінкою. І...вона була красуня. І... метелики в животі камінчиками посипались вниз. Бо хоч який би він не був неймовірний, не було сенсу його розглядати коли він був з іншою жінкою. Коли зраджують - це боляче, тепер я це знаю на власному досвіді.
Мені принесли їжу і я знайшла чим себе зайняти. По розмірам порцій і заставленості столу, можна було подумати, що я когось чекаю, але фіг там. Це все в одне лице буде зʼїдено і випито.
Перший келих пішов «як в суху землю» і трохи розслабив вузол всередині. Мозок, відчувши підвищення градусу в крові, почав працювати в режимі порівняння. Конкретніше, він порівнював мене і Марка, мене і кралю, мене і розкішну супутницю незнайомця з кафе. Стоп, перших два порівняння закономірні і цілком природні - вибрали когось іншого, потрібно було проаналізувати де ж він так лоханувся, що проміняв таке сонечко як я, на невідомо кого. А от останнє порівняння...якого біса. Ну відчули мої метелики в животі (хоча, ніфіга не в животі, там трошки нижче вони спустились) передоргазмову ейфорію від енергетики цього ходячого сексу і що далі. До речі, таку ейфорію в мене частіше викликав мій вібратор ніж мій чоловік (питання, нахєра потрібен такий чоловік? Вібратор 1, Марк 0,5, чисто за обнімашки). Так чого ж я вирішила порівняти себе з його парою? Немає в мене відповіді, але я думаю другий бокал вина допоможе мені добратись до суті. Саме підношу бокал і телефон висвічує вхідний від Андрія. Сракою він чує чи що!