Monsters Alive

місія порятунок

Їм немає чого боятися — він у наручниках. А ще в клітці. І, взагалі, він прив'язаний, його ослаблювали спеціальними препаратами й голодуванням... коли він хоч воду востаннє пив? У в'язницях, призначених для таких "особливих", як він, завжди стоїть галас: хтось кричить, верещить, ридає, волає, ричить. Про це хлопці чули та читали, готуючи план. Але зараз тут тихо. Можливо, чутно чиєсь негучне скиглення, плач, але більш нічого. Власні кроки здаються вдесятеро голоснішими. Компанія з п'яти люлей іде цим вузьким, гидким на вигляд і запах коридором, зліва розташовується стіна, на якій місцями ще висять інструменти заспокоєння ув'язнених, поодинокі крісла для наглядачів і... трупи. В основному, мабуть, працівників. А праворуч поміж міцних стін розташовані такі ж двері. У звичайних в'язницях очікувалось би побачити на них якесь кіконечко чи отвір із решіткою. Але не тут. Камери суцільно замкнені, у деяких і освітлення не проведене — там панує суцільна темрява. Що ж насторожує, то це те, що деякі двері відчинені, а відкриті погляду камери пусті. В основному. А проте деяким втекти й не вдалося, їхні трупи так і лишились прив'язаними. Дехто ще живий, але це точно не надовго — хіба якийсь божевільний їх врятує, якщо тварюки не з'їдять. Проходячи ближче до необіхдної камери, компанія стає все більш напруженою. Невідомо, у якому стані той, за ким вони йдуть. Тепер з'являється місце страху, чи живий той узагалі. А ще — чи не нападе на них хтось "із місцевих" до того, як вони дійдуть. Звісно, у них є зброя і хлопці здатні себе захистити. Певною мірою. Але це однаково небезпечно. Вся ця суцільна ідея — небезпека. А ще, може, трохи безвихідь.

З чергового коридорчику-відгалуження вліво раптом чуються хуткі кроки — до них хтось біжить. Намджун, що йде першим, підіймає катану, готовий завдати удару, а блакитноволосий хлопець позаду нього, теж альфа, знімає пістолет із запобіжника й прицілюється приблизно туди, де має з'явитися невідомий. Але біг раптом спиняється. Тоді щось клацає, здається, щось падає, чутно ще декілька акуратних кроків, знову метал гупає і настає тиша. Десь справа, за металевими дверима, хтось продовжує скиглити. Намджун вичікує ще з пів хвилини, а тоді акуратно підходить до повороту й заглядає, світячи ліхтариком, прикріпленим до голови: нікого немає. Їхня ходьба продовжується. Час від часу трапляються зачинені двері, у які хтось щосили вдаряється, чуючи приближення людей. Цих монстрів давно не годували. Тут тримали всіх, хто відрізнявся поміж злочинців особливою небезпекою, дикістю, неспроможністю співуснувати з іншими. Жертв невдалих дослідів, експериментів, спотворених від народженні чи згодом до втрати людського. Коротше кажучи, тут тримали не людей.