Історія про створення гурту, але з великою передісторією

Глава 2

Ян сидів і потягував свіже-зварене кофе зі своїм другом, Юре. Він помітив за собою таку звичку, що він може просто годинами сидіти і спостерігати за Юре. Ян вже багато разів думав про те, що Юре йому дуже симпатизує. На думку Яна, хлопець весь такий гарний: білявий з блакитними та чистими, як кришталь очима, трохи нижче за самого Яна. Саме це додавало ще більше милоти. Юре поводився, як маленький котик. А коли він сміявся то у нього ніс трохи як гармошка складався, і це було дуже мило. У той момент він виглядав прям як копія грайливого котика. Коли вони просто гуляли чи спілкувались, то це по особливому відчувалось те, який Юре насправді комфортний. Ян розумів, що коли йому сумно або нудно, то Юре завжди поверне йому посмішку на обличчя. Мачек взагалі був таким файним хлопцем з яким завжди було комфортно.

/Смішно, що зараз я сиджу і можу спокійно та відверто пялитись на нього, хоч і в першу зустріч він мені показався такою занудою, як бешкетний котик./

*Три роки тому*

Дивлячись у вікно вагона, я бачив, як в бік нашого вагона біжав русявий хлопець, але я навіть і не на секунду не подумав якось спробувати притримати тому двері. Просто стояв і дивився на хлопака, який весь червоний від бігу, що біжав в сторону вагона. Скоріш за все він просто спішить на роботу? Ні. Він більше схожий на студента, який спішить в університет. Але знайшлась інша добра людина, яка зупинила зачинення дверей і поставила між маленькою щілиною свою сумочку, а Ян так і продовжував дивитись в очі тому юнаку, який так наполегливо намагався потрапити у вагон потягу метро. Все ж таки, зайшовши в нього, у блакитноокого взяло хвилини дві на перепочинок.

- Могли би і потримати двері цього довбаного метро, а не дивитись, як я біжу сюди,- злісно і досі трохи задихаючись, сказав хлопець, який біг поперед батька в пекло.

- А мені то що? Я ж нікуди не поспішаю,- байдуже сказав темноволосий з легкою посмішкою на обличчі.

- Ну, як мінімум із ввічливості, - по голосу білявого було чути, що він досі злий. Довго не думаючи, можна було здогадатись на кого.

- Просто треба все вчасно планувати, - покосившись на блондина, глянув трохи засуджуючим поглядом та вирішив не продовжувати ту беззмістовну розмову Ян.

Через кілька зупинок вийшов той хлопець, що так спішив встигнути на цей потяг. Але зупинка Яна була на дві пізніше, тому, приїхавши на потрібну зупинку, він увійшов в тц, в якому і знаходиться місце його роботи. Ян працював в магазині музичних інструментів. Йому там подобалось працювати, тому що він любив все, що пов'язано з музичними інструментами. Ян дуже любив на них грати. Саме тому і добре розумівся на них і міг допомогти іншим початківцям ознайомитися з грою на будь-якому інструменті.