Між двох вогнів

Частина 7

Вже вечоріло, а вони й досі сиділи на пляжі, далеко від зайвих очей, лише втрьох. Інколи западала тиша, така приємна, що здавалася благословенною. Поруч з ними було так комфортно і легко, що навіть і не вірилося, що ще не так давно, Джейн зовсім не ладнала з Галлі. Хлопці за цей час перемістилися ближче до неї, сівши обабіч, і колись це б змусило її зніяковіти, але зараз усе було інакше.

Мінхо сидів відхилившись назад, впираючись долонями в пісок, і дивився простолиць. Повернувши голову в бік Галлі, Джейн помітила, що той сидить так само. Вони часто були такі схожі й різні водночас, що її це аж дивувало. А коли вони взаємодіяли...

  - Думаєте, нас вже шукають? - поцікавився Мінхо, привертаючи їхню увагу.

  - Можливо. - відповів Галлі нахиливши голову вбік і ледь помітно стенув широкими плечима.

Поглянувши на Галлі, Джейн згадала усі ті рази, коли вони майже поцілувалися. Хоча, це важко так назвати, адже ніхто й не ліз цілувати іншого, однак зараз вона розуміє, що хотіла б, аби Галлі тоді поцілував її. Це, мабуть, так безглуздо, але Джейн відчувала, що це була правда. Може й дивна, але правда. Усе змінилося так швидко, що вона інколи сама себе не розуміла. Перевівши погляд на Мінхо, ковзнувши очима по ніжній гладенькій шкірі, по пухким вустам, Джейн одразу пригадала вчорашній вечір, коли вона торкнулася його обличчя і цих вуст, коли сам хлопець, нібито, спав. Згадала його усмішку, і погляд темних, але теплих очей, коли він прокинувся. Вони б, напевно, поцілувалися, якби Джейн не заговорила і не повідомила б, що вже час вертатися. Зараз вона думає, «чому не можна було просто промовчати»? Джейн мимоволі прикусила губу. Від усіх цих спогадів, щось всередині неї прокидалося, щось приємне і нове. Коли Мінхо поглянув на неї, Джейн заледве оговталася, щоб не торкнутися його знову, згадавши, що вони тут не вдвох. Присилувавши себе відвернутися і більше ні на кого з них так не дивитися, Джейн подивилася простолиць, на хвилююче море, безкрайнє блакитне небо, на птахів, що літали ген ген далеко. Либонь їх і справді вже шукають.

  - Якщо нас таки шукають, - промовила Джейн. - то, гадаю, варто нам тоді повертатися.

                                  ***

Проігнорувавши запрошення на вечерю, Джейн одразу ж рушила до себе, маючи намір влягтися у тепле ліжко і віддатися в обійми сну. Однак, коли вона прийшла до будиночку, зняла з себе зайвий одяг і лягла під ковдру, сон не прийшов. Мабуть, справа була в тому, що надворі ще сонце навіть не сіло, а Джейн вже рвалася заснути. Влігшись зручніше, їй не лишалося нічого іншого, як думати, міркувати, згадувати, фантазувати, здебільшого про хлопців, одначе й були інші теми для думок, на щастя.