Між двох вогнів

Частина 2

До самої ночі Джейн тільки й думала про те, як пережити завтрашній день. Звісно їй байдуже, хто і що думає про неї, але чомусь не хотілося, щоб хтось знав про це. Галлі може все так перекрутити, що вона й сама повірить, що була збоченкою, спостерігаючи за ним. Крім цих побоювань, Джейн також інколи думала про те, що побачила. Ці думки були не проханні і витікали самі собою, вона не бажала їх. Проте, про таке тіло, як у Галлі, важко не думати. Він і справді мав таке розкішне тіло, чи то їй примарилося від переляку? Ну от знову. Коли Галлі розповість це іншим, вони також почнуть кепкувати з неї, хоч і з дружніми намірами.

Наступного ранку Джейн прокинулась з думкою, що сьогодні буде найгірший день в її житті. Неохоче, але Джейн підвелася зі свого ліжка й ліниво почимчикувала до іншого, чомусь і досі незайманого, ліжка, на якому вона на ніч лишає свій одяг. Вдягнувши перлинно-білу сорочку й м'ятно-зелені джинси, Джейн розчісала довге кудряве волосся й вийшла на двір. Ранкові промені сонця боляче вдарили в очі, змушуючи її примружитися. Втягнувши в легені побільше ранкового повітря, Джейн рушила до їхнього з друзями місця.

Коли вона прийшла, на місці вже всі зібралися, навіть Галлі. Чи сказав він вже, чи може чекав на неї? Судячи з облич друзів, Галлі ще нікому нічого не сказав. Джейн зітхнула й підійшла ближче до друзів.

  - Доброго ранку, страшко. - привітався Галлі на диво весело.

Хлопці та Бренда озирнулися в її бік, зачувши Галлі. Джейн так і застигла на місці, не відповівши. Що він задумав?

  - Джейн, - вигукнула Бренда. - нарешті, доброго ранку.

  - Доброго. - відповіла Джейн і вичавила з себе усмішку.

Вона сіла поруч з сонним Мінхо, який ніби ще й досі спав. Та побачивши, що Джейн сіла поруч, Мінхо повернувся до неї та усміхнувся. І як він може постійно бути таким усміхненим?

  - Як спалося, лялечко?

Джейн закотила очі.

  - Я ж просила не називати мене так.

  - Знаю, - погодився він. - але мені подобається, коли ти злишся.

Джейн усміхнулась. Напевно, він не жартує. Щоразу, як Мінхо доводив її до стану, коли вона починала злитися на нього, він лише посміхався та жартував. Здавалося, ніби ніхто й ніщо не могло зіпсувати йому настрій. Цим він їй, напевно, і подобався.