Між двох вогнів

Частина 10

Коли Джейн пішла, Галлі ще якусь мить стояв на місці, спостерігаючи, як вона йде назад до поселення. На вустах і досі був присутній смак її губ, в особливості присмак яблука, яке Джейн з'їла за сніданком. Згадавши їхній поцілунок, Галлі мимохіть прикусив нижню губу. Навіть, коли її вже не було в його полі зору, Галлі ще декілька хвилин продовжував дивитися в те місце, де вона була, а тоді, ніби отямившись, розвернувся і пішов, бажаючи перевірити сильце, яке встановив потай від Дори, а вже після цього піти назад до поселення. По дорозі назад потрібно буде пошукати Дору, бо вийде якось не дуже, якщо він лишить її тут одну. І хоча настирність дівчини дратувала, Галлі обрав не звертати на це жодної уваги, адже та була малою й дурною, якщо бігала за таким, як він. Його не могло не тішити, що Дора жила на іншому боці поселення, хоча це навряд чи завадило б їй знайти його, якби вона захотіла цього.

Знайшовши місце, де він лишив свою пастку, Галлі оглянув сильце, але воно було порожнє. Стояти і чекати він не хотів, та й сенсу від цього було ніякого, тож Галлі лишив все, як є, і пішов назад, тримаючи напрям до поселення. Жодного стороннього звуку, крім шелесту листя, співу птахів та власних кроків, Галлі не чув. Навряд чи Дора була десь поруч.

Думками Галлі повернувся до незвичної форми дерева, до Джейн, яка сиділа на ньому з заплющеними очима й мрійливим виразом обличчя. Цей її образ, мабуть, ніколи не зітреться з його пам'яті. Такою, якою вона була там, Галлі ще ніколи її не бачив. Здається, прекраснішої дівчини, ніж Джейн в той момент, він ніколи в житті не зустрічав. Галлі волів би дивитися на неї таку цілу вічність, якби вона була у них. І той поцілунок...

Шелест сухого листя, яке вже почало місцями опадати, привернув увагу Галлі, розвіюючи спогади й образи в його голові. З-за дерев вискочила Дора. Руде волосся дівчини було трохи розпатлане, а між однією з пасом визирала маленька гілочка. Обличчя трохи почервоніле, а дихання прискорене, ніби вона пробігла цілий ліс. Побачивши його, Дора швидко випрямилася й розчісала пальцями волосся, хоч це й не дуже допомогло.

- А я якраз тебе шукала. - промовила вона. Хоч Галлі знав це і без неї, він не сказав цього.

- Що ж, ти мене знайшла. - ліниво вимовив Галлі. - Ходімо. Час повертатися.

Без зайвих слів чи питань, дівчина рушила за ним слідом, злегка підстрибуючи та посміхаючись, як мала задоволена дитина. Та, мабуть, вона і була дитиною. Принаймні для нього. Галлі дивувало, що така мала дівчинка, якою вона йому здавалася, ходить на полювання. Він ніколи не питав про її вік, однак на вигляд Дора мала п'ятнадцять років, не більше. Та й вела вона себе відповідно, навіть на трохи менший вік. Хтозна, чому Дора всякчас бігає за ним і намагається завжди опинитися поряд, але для Галлі це не мало значення, як і сама дівчина. Він гадав, що якщо ігнорувати її, то вона рано чи пізно відчепиться, а кричати на неї, щоб пішла геть, ображати її, Галлі не хотів. За все своє життя, яке він пам'ятав, Галлі зробив не надто багато хороших вчинків, особливо у лабіринті. Лише поза його межами він зміг змінитися й зрозуміти усе. Зрозуміти Томаса та інших глейдерів, які так прагнули якнайшвидше покинути стіни Глейду і пішли за ним.