Royal Bood

Розділ 18: Рука допомоги

Краї зламаної кам'яної плити малюють на її поверхні павутиння. Через металеві прути під стелею пробираються тьмяні промені.

Рука допомоги.

Простягнута у пориві милосердя. Світло слабке і не дотягується навіть до висохлих сліз на чужій щоці. Темрява розтікається повільно зіницями Фелікса, відбиваючись у них вічною тінню.

Усередині відчувається кожний розлом.

Ніби кістки, що тріснули, упираються гострими кутами в плоть, впиваючись глибше від кожного неправильного руху. У Лі, щоправда, мало простору для
дій - три стіни, а спереду залізні прути від самої підлоги вгору і аж до іржавої стелі.

Спадкоємець рідко бував у цій частині палацу.

І, звичайно ж, з іншого боку металевої перешкоди.

Він не знає, скільки годин уже провів у в'язниці, а варто було б рахувати кожну секунду – мало їх залишилося. Розум переконує ще себе, що така дурна смерть неспроможна стати долею рідного сина Короля.

Розум так рятується.

Прийняття істини – справа благородна, але в ситуації Фелікса абсолютно марна. Від правди лише біль, що танцює всередині
язиками полум'я і печеться. До чорного вугілля замість грудної клітки.

До повного краху душі, що в цьому житті стільки горя не чекала.

- Фелікс? - Тихо, обережно. Голос Чанбіна лунає за кам'яною стіною. Прикусивши губу, щоб не розридатись новою хвилею, молодший мовчить.

Він хоче відповісти, але не знає, як. Варто йому видати хоч звук і весь масштаб трагедії стане очевидним, а принц чомусь навіть на смертному одрі кігтями вперто чіпляється за свою гордість.

Навіть добре, що камери у них із Со різні.

Інакше Фелікс розсипався б уламками прямо в руках старшого і назад вже нікому не зібрати. Можливо, молодший не відмовився б від такої долі. Все краще, ніж пасти від меча вискочки, що заявився до їхнього дому.

Уявив себе новою владою та вершником доль.

П̶р̶и̶н̶и̶з̶л̶и̶в̶о̶.

- Ти поранений? - Знову пробираються крізь тишу чужі слова. Цього разу Лі прикладає трохи більше зусиль і, схлипнувши, все-таки шепоче розбите «ні».