Royal Bood

Розділ 23: Одна умова

Образи поєднуються під тонким покривом повік.

Уривки неспокійних снів і свої ж крики, що гострими пазурами крізь кожне зітхання. У місиві зім'ятих картин, чаклун бачить холодне лезо меча біля свого горла. На блідий метал падає світло місяця.

Видіння тягнуть його далі по похмурих лабіринтах. У мовчанні
чотирьох стін лунає ще незабутній голос матері. Він розсипом дрібних зірок йде в небо, прощаючись. Потім знову скрегіт клинків, кров на руках і
хрипкий поклик про допомогу, так і застряг між тонких ребер.

На секунду тепло чужої долоні торкається його пальців. Як перший промінь на світанку. Як приплив м'якої хвилі, що просить кинутися в обійми моря. За ним
проходить мороз водних глибин, що леденить душу.

Ніч не відпускає до останнього.

Мінхо доводиться вибиратися з її полону різким ривком, після хапаючи жадібно повітря. Хмари за вікном несміливо заглядають у вікно. Більше самопочуттям мага цього ранку ніхто не цікавиться.

Він відганяє від себе думки про нав'язливі сни.

Ті рідко несуть у собі якийсь сенс, лише оголюють вкотре боягузливу душу та її муки. Мінхо не тішиться самообманом вже давно, тому в підказках долі немає потреби.

Чаклун знає сам, де його смерть.

Втомлено дивлячись у дзеркало, він натягує на плечі темну мантію. Оздоблення кімнати досі лякає своєю розкішшю і великою кількістю золота, мабуть, ці покої належали одному з принців. Маг у подібних умовах лише більше почувається зайвим.

Кожна річ у королівському замку волає про те, що старшому тут не місце.

На заваленій травами та свічками тумбі догоряє гілочка амаранту. Для бадьорості та сил сьогодні Мінхо цього не вистачить, але й вибір його обмежений. Двері, прикрашені витонченими візерунками з троянд та гнучких ліній, зі скрипом запрошує у порожній коридор.

Занурений у свої роздуми маг проходить углиб палацу і лише біля кімнати Хана кидає у її бік короткий погляд. Лицар, швидше за все, вже прокинувся і продовжує люто проклинати старшого, як і в будь-який іншій
день.

Втім, більше Джисону тут зайнятися і нема чим.

Ховаючи під каптуром мантії свої темні очі, Мінхо продовжує йти з гордо піднятим підборіддям. Стража і слуги його обходять старанно, боячись викликати гнів могутнього чаклуна.