Royal Bood

Розділ 2: Слава Королеві.

З кожним днем Чонін все більше відчуває, як трунна тиша довгих коридорів палацу та вічна мерзлота королівського погляду
вимиває з нього людину.

Це відбувається занадто швидко, щоб усвідомити детально причини та запобігти катастрофі, але досить повільно, щоб фізично відчувати, як валяться на підлогу шматки його змученої плоті.

Він би зібрав назад, але на це немає часу. Більше нема ні часу, ні цілей, ні бажань. Все відтепер належить Короні та людині, що її носить. Не те щоб навмисне. Ян Королеві потрібний як деревам перлинні намиста і як птахам скриплячі колеса карети і запряжені в них трійка коней.

Чонін тінню ходить за правителем, виконуючи всі його накази та забаганки. І нехай у самих цих обов'язках немає нічого втомливого, але саме
присутність Хвана ніби вичавлює юнака до нитки і залишає порожнім, абсолютно порожнім.

Хьонджин завжди серйозний і похмурий ніби небо напередодні грози, і тому він виглядає набагато старшим за свій вік. Королю всього вісімнадцять. Після смерті обох батьків важкий тягар правління впав на його тендітні плечі, що ховалися за розшитою хутром королівською мантією. Юний Хван тримається завжди неприступною фортецею, оточеною глибоким ровом, а рів цей кишить крокодилами, піраньями, зміями.

З моменту вступу на престол Хьонджин доводить щодня своє право на царювання, на всі ці величні замки та золото, на своє
ім'я та пам'ять своїх батьків. Мимоволі тяжкість чужих очікувань та недовіри лягає суворою маскою на риси молодого обличчя.

І тому слуга дуже дивується, коли помічає вперше, що це обличчя
раптом стало на пару відтінків світлішим і м'якшим.

Це трапляється в день, коли до палацу під'їжджає прикрашена пір'ям та камінням карета. Білі коні, побачивши Хьонджина радісно мотають головами,
ніби зустрівши давнього друга. Король підходить ближче, щоб особисто привітати гостя.

Невеликі дверцята відчиняються і перед ним постає принцеса
королівства Кім.

- Доброго дня, Джису, - м'яко посміхається Хван, подаючи дівчині руку. Посмішка на
Хьонджинове обличчя - це явище непізнане і вкрай рідкісне. Ян би швидше повірив у існування річкових монстрів та привидів, ніж у цю посмішку. Але слузі так і не вдається знайти в ній хоч тіні фальші.