Royal Bood

Розділ 9: Настіж.

Промені сонця лежать на простирадлах, забарвлюючи їх у шляхетні тони чистого золота. Чонін намагається моргнути хоч пару разів, але погляд його намертво прикутий до картини навпроти.

Риси чужого обличчя обведені тонким пензлем, та по подушці широкими чорними мазками тягнеться м'яке волосся. Треба моргати. Гілки крихких тіней
ховаються під довгими віями, колючим дротом охороняючи сон Короля. Т̶р̶е̶б̶а̶ ̶д̶и̶х̶а̶т̶и̶.̶ 

Шкіра у Хвана як бліде полотно і місцями її розрізали темні подряпини. При думці про події минулих днів, Ян впадає в тремтіння. Вперше за цей час розум слуги ясно усвідомлює доволі очевидну річ.

Якби не молодий правитель, то неживе тіло Чоніна вже догризали б лісові звірі.

Король раптом перекочується набік, продовжуючи мирно сопіти в подушку, але слуга лякається і схоплюється надто різко. Усвідомивши свою помилку, Ян відразу застигає мало не в повітрі, поглядом благаючи Хвана не прокидатися. Молодший зображує статую кілька секунд, але від незручного
положення (напівсидячи- напівстоячи) починає затікати нога.

Пересуваючись із швидкістю один міліметр на годину, слуга обережно вилазить із ліжка, але все ж плутається в ковдрі, граціозно звалюючись на підлогу.
На щастя, пухова набивка ковдри вдало пом'якшує падіння. На жаль, Ян випадково стягує з ліжка не тільки свою ковдру.

Тиша.

Хван ледь розплющує сонні очі і здивовано бродить поглядом по
кімнаті. Слуга ховається в пишних кучугурах ковдри, як той, що потрапив у засідку заєць. Мозок Чоніна починає функціонувати з великою затримкою, але після Ян все ж таки вибирається зі своєї засідки і судомно кидається виправляти свою помилку.

- Пробачте, Ваша Величність, я випадково, я не хотів вас будити, в-відпочивайте...

Збентежено ховаючи обличчя, Ян навіщось натягує ковдру Королеві до самого підборіддя і потім розуміє, що це, мабуть, було зайвим. Хван, здається, і сам не знає, як на все це реагувати і лише більше хмурить брови.

Т̶и̶ш̶а̶.̶

Чонін сидить на ліжку, нависаючи над молодим правителем, і несвідомо стискає досі краї цієї нещасної ковдри.

- Я принесу сніданок, - випалює він, нарешті обравши привід для свого ефектного зникнення. Дорогою до дверей він упускає ще пару вибачень і почуття власної гідності.