Дочекайся♤

частина 8

Christopher
— я думала ти на тренуваннях? – сказала Елін розшнуровуючи взуття.

— перенесли другу годину.

— ммм ось як.– ледве почувши сказала вона та пішла до своєї кімнати. Мія послідувала за нею.
Я ж коли зрозумів, що до тренувань залишилась лише година пішов збиратися. Крім одягу та шолому потрібна була ще вода яка стояла в кухні. На кухні була не тільки вода, а й ще Мія і на диво без Елін.

— від подруги вирішила відпочити? – з насмішкою сказав я.

— скоріше вона від мене. – відповіла з усмішкою на губах та сидячи в телефоні.

— її так легко вивести? Ніколи б не подумав.

— ну, по-перше не завжди. А по друге не вивести, а задовбати своїми запитаннями. Не думаю, що відповідати на багато запитань було б тобі приємно.

— ну не знаю. Я люблю з кимось поговорити.

— о так, розмовляти з кимось — це кайф.

Глянувши на годинник було зрозуміло, що розмову пора завершувати. Тому я попрощався і пішов до машини. Трохи не договоривши Елін про тренування що їх перенесли на 14.45, а не на 14.00 я приїхав раніше. Був тільки я і, чорт візьми Картер. Хотілося б одному потренуватися, але щось пішло не по плану.

— Даймонд щось ти останнім часом ранувато з'являєшся на тренуваннях. Невже щось сталося? – з хибкою посмішкою сказав він.

— а тобі яке діло?

— які ми агресивні.– відповів Дамеліо.

Мене дратувала одна його присутність, тож розмовляти з ним було у двічі важче.

— ми дуже агресивні. Настільки, що зможуть вибити тобі зуби.

Він знав що моя сім'я впливова, а чим вони займаються не знала навіть Елін. Тож на мої слова він хмикну та пішов до арени. Мені нічого не залишалося, крім того, щоб тренуватися з ним разом. Налаштувавши свої байки він повернувся та сказав.

— сподіваюся на таку ж легку перемогу як і на вечірці.

— тобі не сподіватися в такому випадку потрібно, а мріяти.

Ми одягнули шоломи та осідлали свої байки. Старт, увага, руш. Ми набрали рівну швидкість та були майже на один навпроти одного. В деяких моментах я його випереджував, але це було не надовго мить і ми знову ставали рівними. Залишалося половина останнього кола. Наші мотоцикли набрали свою максимальну швидкість. Вже як тиждень я залишався довше всіх та тренувався в самоті і це дало свої плоди. Фініш. Картер був позаду мене, і це давало мені змогу виграти, що власне і сталося.
Знявши шолом я побачив Домініка, Ітана та Адамо які оплескували мою перемогу.