Я б був не я, якби я міг заснути.
Якби заслав я метушні думки,
якби заклав всі сподівання.
Даремні? Певно, так. Та не забути,
не викинути згадок сторінкѝ.
Чи можна зазирнути в вишивання
своєї долі?
Марні намагання.
А спотикання — шаблі та голкѝ.
І знов мені, до книжечки прикутим,
за описами жити, не своїми.
За наші непрогулянки незбуті
опорожнити склянку,
пустую склянку мокрими очима,
бо в них вино, з них крапає воно,
а прірва з мене пʼє, хоч я — це філіжанка,
а спраглая вона не має дно.
Благаю я, не відчувай вину
через мої капризи й забаганки.
Я сам себе думками огорну
і спробую зігрітися в імлі...
та мрії, схоже — попіл та вуглі.
Вони мої, та не мої.
19.10.2023
