(Не) звичайний омега для короля

17

Щоб дивитися прямо один на одного, кожен перекинув ногу через лаву, так щоб вона опинилася між ніг, а Техьон так взагалі свої закинув поверх Чонгукових, і знову лобом уткнувся в груди альфи. Той свою голову поклав на блакитну маківку, обнявши руками Кіма і дивлячись кудись у далечінь.

– Ваша Величносте... – подав голос омега, – можна спитати?

– Вже спитав... – чоловіча рука легенько погладжувала спину, – ну?

– Що ви до мене відчуваєте? – рука Чона застигла, але за кілька секунд знову продовжила блукати вздовж хребта по тканині білої блузи.

– Ти зводиш мене з розуму... – спокійно сказав Гук, така відповідь Те явно не влаштовувала, – а ти?

– По-моєму... я кохаю вас, – зовсім просто, не приховуючи, відповів кравець.

– А я не вмію кохати, – тут Тете зовсім знітився, і, щоб відігнати підступні сльози, важко зітхнув.

– Ясно... – на видиху сказав він.

– Навчиш? – омега відірвався від плеча, підняв голову і здивованим поглядом подивився на умиротворено усміхненого короля.

Губи самі потяглися до альфи, який за талію до себе вже притягнув так, що Кім сидів прямо на «причинному» місці, де вже почався невеликий рух. А поцілунок тільки поглиблювався, Техьон наприкінці став сміливіше, хапаючи за волосся правителя, пропускав пасма темного волосся через пальці. Але варто було рукам Чона спуститися нижче до сідниць, Те, як ошпарений, смикнувся, відсунувши його від себе.

– Ні... – тільки й сказав він, руками упираючись у потужні груди, що здіймалися від нестачі повітря.

– Я не наполягаю, – король нахилився і повів кінчиком носа по вилиці, залишаючи після легкі поцілунки.

– Але ж ви казали... – ніхто Тете договорити не дав, приклавши палець до його губ.

***

Після уроку живопису та довгоочікуваного заняття з танців Чимін пішов обідати, але не до їдальні, а до кабінету короля. Звичайно, хотілося не стільки їсти, скільки трохи посидіти в обіймах коханого, поперебирати пальцями чорне волосся, зацілувати білу шкіру, завести парою пристрасних поцілунків і втекти.

Мін став для Пака вже якимось наркотиком, без нього омега не уявляв свого життя. Вони давно зрозуміли, що є істинними, тому один до одного тягнуло з першої зустрічі. Але зараз між парою не тільки фізіологія чи інстинкти, а й почуття щирі та світлі, бажання весь час бути поруч, нехай термін їхнього кохання невеликий, але значення це не має жодного. Принаймні для них.

Юнак мало не підстрибом ішов у бік північного крила.

– «Ось-ось і побачуся з Юнгі», –  думав він, а в животі від цієї думки божеволіли метелики, та й Пак разом з ними.

Він ішов і навіть не помітив, як врізався в когось, через що цей хтось упав, а Чим звалився зверху.

– Ще раз привіт, – це був знову Чхве Мінхо, що він тут забув?

– Доброго дня, – омега втиснувся в підлогу, не наважуючись зробити спробу встати. Було «трохи» незручно, Мінхо помітно перевершував його за масою, і назрівало питання: яким чином це маленьке непорозуміння збило з ніг високого Чхве?

– Куди цього разу? – міністр по-моєму навіть не думав вставати.

– До Ю.. Його Величності, – затнувшись відповів Чимін, а чому юнак власне відповідає йому? Хто він такий, щоб Пак розпинався перед ним, – вибачте, а ви не могли б встати?

– Ах так... – заметушився Мінхо, – пробач, зовсім забувся, – нарешті, важке тіло піднялося з Чима, і той підвівшись сів на підлозі, прибуваючи в подиві, – давай допоможу, – альфа подав руку, щоб допомогти молодшому.

– Дякую... – Чим обережно вклав руку у велику гарячу долоню й образу ж відчув, як його потягли вгору, ноги були точно ватяні, і як тільки хлопець підвівся, то миттю повалився на чоловіка знову, цього разу той втримався, не давши нікому впасти, – ооо... вибачте.

– З тобою все добре? – Чхве тримав омегу однією рукою за талію, а другою – плече. Яке щастя, що поряд нікого немає, і ніхто їх не бачить!

– Ні, ні... ні що ви! – Чимін відсахнувся назад вириваючись з «обіймів» Мінхо, – я можу сам.

– Як скажеш... до зустрічі, – міністр усміхнувся вслід омезі, що тікає.

– До зустрічі... – здається, у Пака дежавю.

Він зривається на біг, хочеться не цих рук і не цього голосу, а тих коханих, які щоночі обіймають, губ, що побували вже скрізь..

Сходи, що нескінченно не закінчуються, попереду темний коридор, залишилося пробігти всього кілька метрів. Чимін із силою відчиняє двері королівського кабінету та влітає всередину.

– Чимін~і, – правитель піднімає голову, відволікаючись від документів. А молодший не чує його, без питань лізе на чоловічі коліна, обвиває руками шию і носом втикається в ключиці, вдихаючи рідний заспокійливий запах.

– Я скучив... – белькоче, обіймаючи сильніше. Повільно відновлює подих, що збився від бігу, ніби втік від небезпеки, а зараз сховався у фортеці, на ім'я Мін Юнгі, яка в образу не дасть і від усього захистить. Його руки теж міцно стиснули у відповідь.

– І я... ти... – Юнгі хотів щось сказати, але в ніс ударяє дивний запах. Терпкий і... неприємний. Чим пахне? Тієї ж секунди по голові, як молотком шарахнули: від його омеги несе ІНШИМ альфою, та ще й так сильно. – Чим від тебе пахне? – від цього голосу серце хлопця мало не зупинилося.

– А? – підіймає зляканий погляд юнак.

– Я питаю: чим від тебе пахне? – в очах Міна спалахує небезпечний вогонь, він трохи відсторонився від Чиміна, прибираючи чужі руки зі своєї шиї. Він страшний у гніві, готовий зірватися, як собака з ланцюга будь-якої миті, але стримується. Поки.

– Чим? – Чим був готовий розплакатися, він потихеньку сповзав з колін, і ось би впав, але сильні руки підхопили і грубо притисли до столу, пальцями впиваючись у плечі.

– Де ти був?! – Юнгі вже кричав.

– Я.. я, – белькотів юнак.

– Відповідай! – він струснув молодшого.

– Я був на заняттях.. – не розуміючи що від нього вимагають відповів Пак, – п..потім пішов до тебе... і зу…стрів міністра Чхве Мінхо, ми з…зіштовхнулися і..і я..

– Що ти?! – перебивши продовжив кричати альфа.

– Я впав.. на нього, а він допоміг мені пі.. піднятися… – після цих слів пальці перестали стискати тендітні плечі, Мін виглядав спантеличеним.

– Ти не... чорт, вибач, – король посадив омегу назад на свої коліна й одразу прибрав руки, винувато опустивши голову. Він прямо зараз мало не звинуватив свого хлопчика у зраді, а той лише впав.

– Юнн~і? – юнак торкнувся кінчиками пальців опущеної голови, нахиливши голову і намагаючись зазирнути в темні очі, – ти злишся?

– Так, – похмуро відповів правитель, не підводячи голови. Чимін одразу відсмикнув руку, але її перехопила інша, – на самого себе... – старший поцілував руку Пака, – пробач, я просто злякався.

– Я теж... – юнак погладив другою рукою смоляне волосся.

– Не кидай тільки... – прошепотів Його Величність.

– Подивися на мене, – омега піднімає чуже обличчя, обхоплюючи долоньками, а на них зверху лягають інші, більші.

– Дивлюся, – вигляд все ще винний. Хлопець нахиляється, першим накриваючи старші губи, коротко цілує, усувається, і мінову руку тягне до коміра своєї блузи.

– Розстебни, – зажадав Чим, і той слухається, розстібає кілька верхніх ґудзиків. Чимін комір відтягує, відкриваючи вид на мітку, яка загоїлася, – бачиш? – запитує він у Юнгі.  – Я твій..

– Мій... – погоджується король і цілує шрамик, укладаючи руки на талію, – не віддам, – вже притискає до себе Пака, – нікому…