(Не) звичайний омега для короля

22

Цього дня Те пропрацював у майстерні весь день: надійшло кілька замовлень від одного чиновника. І хотілося швидко все закінчити, бо саме сьогодні надійшов новий лист від Чонгука. Омега спеціально не розкривав його доти, доки повністю не звільнився.

Випроводивши помічників, Кім прикрив двері майстерні та швидко побіг у свою кімнату. Він замкнув двері, після чого погляд упав на конверт з печаткою сусіднього королівства, рука було потяглася до нього, але Техьон одразу ж забрав  її, вирішивши, що спочатку потрібно помитися і привести себе до ладу. Для нього читання та написання листа дорівнювало побаченню з королем, з яким давно вже хочеться зустрітися. Тому хлопець кулею побіг у ванну кімнату, де зробив усе необхідне, потім голяка, тупаючи босими ногами, приплентався до шафи, одягнув сорочку, що витяг звідти, та, нарешті, взяв до рук заповітний конверт.

«Техьоні, привіт. Почну з того, що я шалено за тобою сумую і чекаю нашої зустрічі.
З новин: я розпустив гарем. Сподіваюся, тебе це порадує. Знаєш, почуваюся трохи дивно, таке враження, що перетворююсь на Юнгі.. і ти всьому виною! Не знаю, так це чи ні, але, на мою думку, я вже тебе кохаю. Щодня я думаю про тебе, прокидаюсь з думками про тебе, працюю, відволікаючись на думки про тебе і засинаю, теж думаючи про тебе. А ти часто думаєш про мене? Сподіваюсь, що так.
Я вже казав, що чекаю на нашу зустріч, і ти можеш посприяти їй. Може, ти захочеш приїхати та погостювати в мене? Я був би дуже радий. Усі витрати беру на себе, тільки скажи, коли хочеш приїхати... якщо взагалі хочеш.
Знаєш, Техьоні, просто зараз я уявляю тебе перед собою: твоє волосся небесного кольору, очі, в яких я пам'ятаю своє відображення, губи, які мене цілували, і прекрасні руки, якими ти так обережно стискав мої плечі. Ледве стримуюсь, щоб не зірватися прямо зараз, взяти коня і приїхати до тебе, схопити та забрати з собою. Тому приїжджай, я чекатиму на відповідь.
З любов'ю,
Твій король.»

Те, затамувавши подих, читав листа, кілька разів пробігся очима по підпису, а потім з правого ока скотилася перша сльоза. Витираючи сіль з обличчя, омега потягнувся до паперу та чорнильної ручки, щоб почати писати відповідь. Підклав під аркуш якусь книжку і зручно вмостився біля каміна.

Сльози капали з очей, потрапляючи на папір, у душі тепліло щось ніжне та бентежне, лоскотало живіт зсередини. Чонгук освідчився йому! Він полюбив, на відстані, не маючи його перед очима, з одними тільки листами! Чи він поїде? Безперечно! Хоч зараз! І тремтливою рукою приймається писати перші рядки.

***

Була вже пізня ніч, коли Чимін знову не спав. На його грудях мирно лежала голова короля, волосся на якій він раз-у-раз пропускав через свої пальці, погладжував голу спину, милувався виглядом альфи, що спить, стримуючи себе від поцілунків, бо старший точно прокинеться.

Він знову прийшов стомлений і одразу подався у ванну. Чим, не витримавши, пройшов за ним. Ванна була готова, оскільки молодший завжди робив її заздалегідь, щоб імператор міг змити з себе втому прожитого дня. І тепер навшпиньки він крадеться і бачить, як ліниво оголює себе Мін, як чорні речі летять на підлогу, а перед ним постає оголене чоловіче тіло. Внизу затягується тугий вузол, який до снаги розв'язати лише коханому. А Його Величність нічого не підозрює, повільно занурюється у гарячу воду та прикриває очі. Омега підкрадається до Юнгі, стягуючи з себе блузу, яка була наразі єдиною річчю, що прикриває оголеність, опускає руки на напружені плечі, відчуваючи, як король здригнувся, веде до грудей, погладжуючи кожну ділянку шкіри.

– Чимін~а.. я втомився… – низьким голосом вимовляє Мін, від якого Пак мало не верещить, вузол внизу затягується до краю.

– Я зроблю все сам, тільки дозволь..

– Дозволяю, – гарячі руки забирають юнака у воду. Він одразу ж сідлає стегна старшого, і в губи жадібно впивається, прикушує їх від нетерпіння, – я і не думав, що все так серйозно, – сміється Юнгі, погладжуючи ніжні сідниці.

– Я збожеволію без тебе.. – зізнається хлопець, переміщуючи руки на потилицю альфи, щоб трохи відтягнути його волосся, – ... і з тобою теж.

– Взаємно, кошеня.. – Король допомагає Чиміну підвестися і насадитися на член, який давно встав,  – .. я скучив.. – На видиху вимовляє правитель.

– Я.. те..ж, – Пак насилу вимовляє слова, він просто сидить з органом усередині, а в очах уже зірочки. Терпіти немає сил, тому хлопець почав ритмічно скакати, насаджуючись по саму основу, голосно стогнучи свої пісні.

– Який дикий, – усміхається старший, ловлячи неймовірний кайф.

– Ц ..е через .. тебе .. – злиться той, і закидає голову назад, руками тягнеться до власного члена, у якого головка вже бордова від збудження. – Юнн-і.. допоможи .. – кличе Чим, не зменшуючи темп.

– Мм?

– Візьми мене ззаду.. – просить, мало не плачучи, – .. будь ласка..

Альфа без попередження скидає з себе хлопця, який скимлить, грудьми вкладає на мармуровий бортик, туди ж закидаючи його ногу і різко входить.

– Пане! – виривається з грудей молодшого, зіниці розширюються, а його язик починає судомно облизувати висохлі губи.

Юнгі трахає, як вміє, так, як завжди робив, так, як подобається його хлопчику, який прямо зараз стогне на весь голос його ім'я. Обидва вже на межі, і першим здається омега, кінчає з гучним стогоном, забруднюючи спермою живіт, борт і воду. Слідом, не виходячи з дірочки, кінчає король. Чимін сіпається, коли відчуває як щось в'язке та гаряче заповнює зсередини.

– Юнгі? – він перелякано обертається.

– Все добре, не хвилюйся.. – Мін обережно виймає член, і бачить як власне сім’я витікає з кільця м'язів, що скорочується.

Після того закохані ще деякий час пробули у ванній, а потім щасливі поповзли до ліжка. Альфа миттєво заснув, а от Пак поринути в царство Морфея не зміг, сам не знав чому.

Він дивився на коханого, потім у вікно, прикривав очі, намагаючись заснути і знову. Може, щастя так переповнювало? Адже він, нарешті, отримав бажане: увага та член коханої людини. Це все, що було потрібно для повного щастя.

Коли Чимін уже почав занурюватися в дрімоту, двері спальні коротко рипнули.

– От же.. протяг, – прошепотів омега, потім акуратно переклав голову Його Величності на подушку і встав, щоб зачинити двері, що відчинилися.

Тільки-но він потягнувся до ручки, як з одвірку з'явився силует, і чиясь рука закрила ніс і рот, затикаючи їх змоченою в чомусь ганчіркою.

– А я попереджав... – цей голос Чим уже чув, але згадати не зміг, часу думати не було, бо свідомість повільно покидала його.